Відшкодування шкоди від дій монополіста: до, після чи замість державного антитрастового процесу?
13.08.2019   //  

Автор публікації – колишня держуповноважена АМКУ Агія Загребельська.

В світі існує дві моделі звернення до суду з позовами, щодо відшкодування спричиненої неправомірною поведінкою монополіста шкоди:

  • Як в Україні. Право на звернення до суду потерпілий отримує після того, як Антимонопольний комітет прийме рішення про порушення монополістом конкурентного законодавства.
  • Як в США. Потерпілий може поза/замість/до процесу в конкурентному відомстві звернутись одразу до суду та суд встановлює чи було порушення, чи спричинена шкода та в якому розмірі.

У американців приватні антитрастові позови про відшкодування шкоди – поширене явище. Десять років тому в США на 10 приватних антитрастових справ припадала одна державна.

У цих двох моделей є свої плюси та мінуси.

Плюсами права на звернення до суду незалежно від наявності антимонопольного процесу є:

  • підсилення правозастосування, адже в такому випадку воно включається не тільки за волею держави, а й може бути ініційовано будь-ким, хто постраждав від поведінки монополіста;
  • заповнення прогалин, на які з тих чи інших причин не звертало уваги конкурентне відомство;
  • перекладення основної відповідальності за виправлення ринкової ситуації на потерпілих, які отримують можливість завдяки своїй активній позиції вплинути на рівень конкуренції на ринку;
  • зменшення необхідності інвестувати значні суми в утримання конкурентних відомств, адже разом з ними проти порушень монополістів починають боротись бізнес та суди;
  • приватним компаніям не потрібно чекати втручання уряду – можуть самі подати позов напряму до суду, що в окремих ситуаціях може суттєво економити час та зменшувати можливості для зловживань шляхом затягування строків розслідування;
  • відшкодовуються спричинені порушенням збитки, що в антимонопольному процесі в конкурентному відомстві не досягається.

У своїй статті «В ім’я приватного судового розгляду» Спенсер Вебер Уоллер (спираючись на книгу професора Олександри Лахав) визначив чотири значення приватних позовів: «примус, прозорість, участь і рівність перед законом».

Однак, крім плюсів є також мінуси.

Перш за все, це занепокоєння суддів щодо настання негативних наслідків для фінансового становища монополіста внаслідок стягнення з останнього спричиненої шкоди у великому розмірі. Зазначене викликано тим, що в США спричинена неправомірною поведінкою монополіста шкода стягується у потрійному розмірі (в Україні у подвійному). Та у випадку подання колективних позовів, остання може досягти мільярдів доларів, та може призвести до банкрутства компанії-порушника.

Такі побоювання з боку судів призвели до перекосів у антимонопольній практиці США. Суди вдавались до різного роду виправдань поведінки монополіста, за наслідком чого народжувались судові позиції, які послаблювали антитрастове законодавство.

За оцінками окремих експертів, сьогоднішнє лояльне до монополістів антитрастове правозастосування в США, здебільшого є наслідком таких позовів та обережного відношення судових органів до стягнення шкоди в потрійному розмірі.

Професор Уільям Ковачич вважає, що саме ризик відшкодування шкоди в потрійному розмірі сприяв більш лояльному підходу судів до домінуючої поведінки компаній та зумовив різницю в правозастосуванні ЄС та США.

Як приклад, можна зазначити випадок з ІВМ. В кінці 1960-х років уряд порушив справу щодо зловживання домінуючим становищем проти IBM, та до 1975 року проти IBM було подано близько 45 приватних позовів. Суди остерігались суми, яку потрібно було б присудити у випадку доведення вини. В підсумку уряд закрив свою справу, більшість приватних позивачів прийшли до мирного врегулювання з ІВМ, іншим в задоволенні позовів було відмовлено.

В Україні шкода, спричинена монополістом, відшкодовується не в потрійному, а в подвійному розмірі, і лише після прийняття АМКУ рішення про порушення конкурентного законодавства.

Така процедура викликана в тому числі тим, що на відміну від США, в Україні АМКУ сам проводить розслідування та сам приймає рішення за результатом розслідування. У США конкурентне відомство проводить розслідування, формує матеріали та висновки, а відповіді на питання – порушив чи не порушив щось монополіст та яку відповідальність має понести – дає суд.

Складно сказати, яка модель краще. Зрозуміло одне, що в Україні внаслідок постійних руйнівних реформувань судової системи, остання не здатна виконувати цю функцію. Та повернутись до цієї дискусії потрібно буде після того, як професіоналізм та довіра до судової системи буде на тому рівні, на якому у нас не буде виникати сумнівів, що вони спроможні справедливо та фахово виконувати функцію мудрого судді в антитрасті.

Також читайте: «Відшкодування шкоди від монополістів у подвійному розмірі – декларація чи реальний механізм?»