Кримінальна монополія архіваріусів Мінюсту
07.08.2019   //   536 Переглядів

Державні архіви виявились власниками монополії на довідки, потрібні українцям для отримання іноземного громадянства. Її встановили в Україні за російським зразком.

Завдяки розслідуванню Антимонопольного комітету та судовій колотнечі «Наші гроші» реконструювали непримітну монополію у сфері Мін’юсту. Діяльність якої може вийти Україні боком на міжнародному рівні.

Йдеться про видачу громадянам архівних довідок про їх народження на території певної області, або про національність предків. І те, і те потрібно для отримання громадянств інших країн. Наприклад, у Чернівецькій області беруть хабарі за довідки, потрібні для отримання громадянства Румунії. На Закарпатті беруть хабарі для угорського. Будь де можуть брати хабарі про те, що ваша прабабуся була єврейкою, щоб ви змогли емігрувати у Ізраїль.

При цьому хабарі з клієнтів можуть тягнути як за те, щоб довідку видали взагалі. Так і за те, щоб її видали без достатніх на те підстав. Тобто фактично написати у довідці неправду, аби Ізраїль чи Румунія надали якомусь українцю громадянство без достатніх на те підстав.

Іноземні посольства могли б легко перевірити відсутність таких підстав, якби українські архіви були доступні широкому загалу в оцифрованому вигляді. Здавалося б, це дуже просто. Достатньо просто надати дослідникам доступ до документів, аби їх оцифрувати і зберегти для наступних поколінь. Бо папірчики вікової давності невічні.

Але саме цього у Мін’юсті і не дозволяють, примудряючись перемальовувати заборони з російського законодавства. Одна з перепон – це заборона надавати для копіювання документи форматом більше від А4 і зшиті у амбарні книги товщиною більше 4 сантиметрів. А саме такі товсті гросбухи формату А3 і містять в собі найбільш потрібні дослідникам дані.

Хронологія «архівного скандалу»

Орієнтовно у 2016 році до АМКУ почали надходити перші звернення-скарги на діяльність архівних установ в частині надання ними платних послуг, що мають бути безкоштовними.

Зокрема, йшлось про послугу з «надання документів для копіювання технічними засобами користувачів». Це коли особа, попередньо заповнивши заяву користувача та замовлення на копіювання документів, отримує такі документи для копіювання у читальному залі архіву. Якщо раніше самостійне копіювання було безкоштовним, то тепер – з заявників то тут, то там почали здирати плату.

Архівні установи показували дослідникам Постанову Кабміну  №639 від 1998 року з затвердженим Переліком платних послуг, де чорним по білому були прописані пункти – «виготовлення копій документів» і «надання документів для копіювання». Тобто, замовляєш послугу копіювання засобами архіву – плати. Замовляєш доступ до документів для самостійного копіювання власними засобами – все одно плати.

Дослідники ж показували на той момент чинний «Порядок користування документами Національного архівного фонду», де було написано, що копіювання документів НАФ технічними засобами архіву є платним, але ні слова не було про яку-небудь плату за самостійне копіювання користувачем документів.

У березні 2018-го був затверджений новий Перелік, і з нього прибрали пункт про «надання документів для копіювання».

Здавалося б – ура! Безкоштовні послуги залишаться безкоштовними. Але 27 червня була  прийнята нова редакція Порядку. На той момент,  коли суперечностей між Порядком та Переліком уже не було, зміни у Порядку мали звузити права користувачів щодо копіювання архівних документів. Простіше кажучи, зробити так, щоб безкоштовною послугою було неможливо користуватись.

Прикметно, що розробили нову редакцію Порядку лише з третьої спроби, адже перші дві не пройшли громадських обговорень. Третя – теж ймовірно не пройшла б, але була опублікована там, де її публікації не очікували, тож громадськість довідалась про документ лише постфактум:

 «Третя редакція проекту змін до Порядку була опублікована для громадських обговорень вже не на сайті Державної архівної служби, а на сайті Міністерства юстиції.  Консультації проводилися з 29 грудня 2017 року і для них було передбачено мінімальний можливий термін у 15 календарних днів. При чому терміни було обрано настільки вдало, що 8 з них були вихідними та святковими», – писав дослідник Антон Земанек.

Отож, в новій редакції Порядку право на безкоштовне отримання архівних документів для самостійного копіювання було збережене. Але умови для такого копіювання прописали так ємко, що скористатись ним – практично неможливо. Фахівці відзначали, що Порядок розробили в стилі заляканої демократичним світом Росії.

Аби не перелічувати усіх новацій, згадаємо найцікавіші:

  • Копіювання документів НАФ технічними засобами користувача здійснюється у читальному залі у спеціально відведеному для цього місці, обладнаному столом, або за наявності в окремій кімнаті у присутності працівника архіву;
  • Забороняється копіювати власними технічними засобами документи великих форматів (більше А4) та справи з товщиною корінця понад 4 см;
  • Не дозволяються використання контактних технічних засобів (ручного, планшетного, протяжного сканерів, копірів тощо), фіксуючих та притискних засобів, підручних засобів та докладання фізичних зусиль.

Вклад АМКУ

Привести до ладу діяльність архівних установ намагалась колишня державна уповноважена Антимонопольного комітету Агія Загребельська. Якщо протягом 2016-2017 регулятор «придивлявся» до ринку, то уже в 2018 році, після введення в дію нового Порядку користування документами НАФ – в Комітеті  почали розбирати ринок по цеглинах. Предмет дослідження – дотримання Державною архівною службою та архівними установами вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час організації доступу до архівних документів та наданні платних послуг.

Комітет перевіряє як факт обмеження доступу дослідників до надання архівних документів, так і стягнення окремими архівними установами плати за послуги, яких немає у переліку платних послуг, встановлення необґрунтованої вартості на послуги копіювання.

«Відповідно до отриманих комітетом звернень під заборону самостійного копіювання потрапили майже всі документи створені до 1922 року та багато створених пізніше, які є найбільш запитуваними документами НАФ, що стосуються пошуку родоводу: метричні книги,  сповідні розписи, реєстри, розмір  яких більший за А4, дуже часто зшиті у великі справи товщиною корінця понад 4 см», – розповіла Агія Загребельська.

Як пояснила екс-держуповноважена, ці документи використовуються, в тому числі, генеалогами при дослідженні родоводів на замовленнями фізичних осіб.

«Архівні установи та приватні професійні дослідники є фактично конкурентами в цій частині. Як наслідок, внесені Міністерством юстиції зміни до Порядку створили перешкоди для дослідників – конкурентів архівних установ – в самостійному копіюванні документів. В результаті професійні дослідники вимушені звертатися за послугою копіювання до архівних установ – конкурентів, що забирає багато часу та затримує проведення дослідження», – відзначила колишня кураторка перевірки.

Йдеться не лише про затягування процесу отримання дослідниками документів та його здорожчання  – іноді архівні установи просто відмовляють у наданні послуги з копіювання, посилаючись на технічні проблеми чи «брак рук». Або ж виставляють завищені рахунки за виготовлення копій (як вам включення у витрати для формування ціни – податку на землю?).

«Враховуючи те, що саме архіви мають право зберігати документи НАФ, в частині надання ними платних послуг вони є суб’єктами господарювання «з ознаками» монополії. А окремі дії архівних установ можуть кваліфікуватись як зловживання монопольним становищем», – резюмувала Загребельська.

Напередодні звільнення Загребельська зі спеціалістами Комітету встигла скласти проект Рекомендацій Міністерству юстиції щодо внесення змін до Наказу, яким була затверджена нова редакція Порядку, а також – щодо створення рівних умов для конкуренції під час організації доступу до архівних документів. При чому, рекомендується визнати також сам ринок – конкурентним, а архівні установи та дослідників в цій частині – конкурентами.

Доля проекту Рекомендацій наразі невідома.

До архівів через суд

У дослідників – своє поле битви.

У загашнику дослідника-генеалога Олександра Краковського не одна справа проти архівних установ про зобов’язання їх діяти згідно з законодавством.

З-поміж іншого, у квітні цього року Краковський виграв суд проти Державного архіву Київської області про неправомірне обмеження його права у копіюванні власними технічними засобами документів, розмір яких був на декілька сантиметрів більший за формат А4, а товщина корінця – трохи товстіша за 4 см. Архівісти запропонували досліднику скористатись платною послугою копіювання.

Суд нагадав, що, дійсно, прийнятий влітку 2018 року Порядок забороняє копіювати документи такого формату власними технічними засобами. Але архівісти не довели, що їх копіювання загрожує стану документів. Суд  задовольнив позов Краковського.

Також, 11 липня цього року Краковський отримав перемогу в апеляційній інстанції по іншій справі.

Цього разу йшлося про доступ та дозвіл на копіювання архівних дореволюційних документів, що стосувались євреїв на сучасній території України. Ці документи мали бути викладені у вільний доступ, до вже сформованої Краковським бази на сайті «Єврейське містечко».

А у вересні минулого року дослідник захистив у другій інстанції рішення суду у справі проти Державного архіву Житомирської області. Йшлося про повернення коштів за неправомірне отримання архівістами коштів з дослідника за копіювання ним архівних документів власними техзасобами.

Крім того, Краковський оскаржує наказ Міністерства юстиції, яким у червні 2018 року був затверджений спірний Порядок користування документами НАФ.

Такі дослідники, як Краковський, потрібні Україні. Протягом останніх років він та десятки інших активістів завдяки можливості вільного копіювання матеріалів відсканували чимало важливої інформації – вона викладена у спільний доступ і дистанційно нею користуються історики усього світу.

Чи потрібні Україні архівісти, які блокують процес оцифровування архівних даних? Для чого вони вставляють палки в колеса тим, хто намагається структурувати онлайн-базу архівних матеріалів? Питання риторичне.

Адже в мережі нескладно знайти матеріали про спійманих на хабарі директорів архівів, які у корупційний спосіб «залагоджували» ті чи інші питання заявників. Наприклад, щодо виявлення неіснуючої національної лінії заявників для подальшого оформлення міграційних документів. Якщо усю цю інформацію можна буде перевірити онлайн, чи зможуть архівісти надалі наживатись на таких папірцях?

Юлія Костюк, «Наші гроші»