Які у голови АМКУ є повноваження, аби крутити органом на свій розсуд
06.08.2019   //   37 Переглядів

Автор публікації – колишня держуповноважена АМКУ Агія Загребельська.

Ми сприймаємо Антимонопольний комітет України, як колегіальний орган, рішення в якому приймаються більшістю голосів державних уповноважених.

Але мало хто за стінами АМКУ знає про роль голови Комітету в цьому процесі. На що він впливає? Чим він відрізняється від державного уповноваженого? Та як він може змінити вектор Комітету як по окремій справі, так і по рівню конкуренції в Україні в цілому.

Наведу кілька функцій, які здаються точковими та не важливими, але які можуть суттєво впливати на долю того чи іншого монополіста.

1. Затягування з «відкриттям справ»

Мало хто знає, але будь-яка справа в АМКУ не може бути відкрита без згоди голови Комітету.

У разі якщо державний уповноважений разом зі структурним підрозділом виявили ознаки порушення, вони не готують розпорядження про початок справи, хоча це було б дуже логічно, оперативно та значно б спростило бюрократичні процедури. Вони готують подання про початок справи та вносять його голові АМКУ.

Голова повинен, наклавши свою резолюцію, визначити державного уповноваженого та структурний підрозділ, який буде далі займатись цим питанням. В тому числі приймати розпорядження про початок справи або рішення про відмову у відкритті справи, а також у разі відкриття справи – проводити розслідування.

На практиці «резолюція» виконує функцію додаткової перевірки. Подання про початок справи може перебувати у голови АМКУ більш ніж півроку без жодного руху (як було, наприклад, по досі не відкритій справі проти Мінінфраструктури стосовно оренди площ в аеропортах).

Він може прийняти рішення передати матеріали юридичному департаменту, наприклад, щоб останні перевірили чи дійсно варто цю справу відкривати (як було, наприклад, по справі проти Мінюсту щодо монопольного права «СЕТАМ» на торгівлю арештованим майном).

А може на старті визначити державним уповноваженим іншу особу, яка має іншу позицію по справі (докладніше у «Розподілі справ»).

2. Нехтування «розподілом ринків».

Наказом голови АМКУ встановлюється, хто з державних уповноважених на яких ринках буде опікуватись конкуренцією. Це означає, що навіть якщо державний уповноважений бачить «злісного» монополіста на «не своїх» ринках, він не може почати ним займатись.

Також голова АМКУ може в будь-який час змінити ринки, якими займаються державні уповноважені – на власний розсуд, без жодних пояснень та обґрунтувань. А також дослідження по ринку одного державного уповноваженого віддати іншому. Наприклад, дослідження діяльності майданчиків в системі «Прозорро» можна віддати державному уповноваженому, що займається ринками енергетики. Або дослідження ринку туристичних послуг взяти собі.

3. Ручний розподіл справ на «правильних» держуповноважених.

 Не дивлячись на те, що наказом голови АМКУ той чи інший ринок закріплено за державним уповноваженим, це не означає, що заяви та справи про порушення на цьому ринку будуть розслідуватись саме цим державним уповноваженим.

Адже після того, як заява про порушення надходить до Комітету, саме голова АМКУ одноособово, на власний розсуд, без пояснень та обґрунтувань визначає, хто з державних уповноважених (або сам голова) буде займатись розслідуванням по цій заяві. В Комітеті існувала практика, коли справа, наприклад, про порушення на ринку кінопродукції розписувалась на державного уповноваженого, що займався ринками енергетики.

Або голова Комітету може на будь-якому етапі забрати справу у одного державного уповноваженого та передати іншому, або собі. Та також на власний розсуд. Як по заяві щодо компанії, яка мала ексклюзивне право продавати квитки на «Євробачення». Подання про початок було підготовлено державним уповноваженим та структурним підрозділом, але голова визначив своїм рішенням іншу держуповноважену, яка займалась ринками енергетики. В підсумку остання прийняла рішення – відмовити у початку розслідування, яке в подальшому було визнано неправомірним Верховним судом.

Відповідно чи буде чи ні окремий державний уповноважений здійснювати розслідування певного порушення на ввіреному ринку сьогодні, завтра та протягом всього часу розслідування до прийняття рішення, вирішує також голова.

4. «Винесення справ на голосування» без голови практично неможливе.

За внутрішніми процедурами в АМКУ для того, щоб те чи інше питання потрапило на засідання Комітету, потрібно, щоб голова АМКУ погодив його внесення в проект порядку денного засідання Комітету. І потім вже за цей проект порядку денного на початку засідання голосують державні уповноважені.

Держуповноважений може запропонувати на початку засідання «з голосу» внести те чи інше питання в порядок денний. Однак, по справам про порушення зазначене може створювати певні проблеми: починаючи від запрошення осіб на засідання, закінчуючи завантаженням документів в систему комітету для проходження всієї бюрократичної процедури, яке здійснюється за практикою після того, як голова погодив такий проект порядку денного. В підсумку я не знаю справ, результат яких виносився на голосування без попереднього погодження внесення питання в проект порядку денного головою.

 

Перелічимо ще кілька практичних нюансів, які є непомітними для широкого загалу.

  • «Преміальний» вплив на співробітників

Деруповноважені є процесуальними особами та не мають жодного впливу на співробітників, без візи яких жоден документ з комітету не виходить. За хороші стосунки з «неправильним» держуповноваженим, співробітники можуть отримувати менші премії та ризикувати втратою роботи. І навпаки, за вміння «чути» керівництво, входити в найближче оточення, – мати стабільний високий прибуток, закордонні відрядження та лояльні умови.

  • «Монополія» на комунікацію з вищими державними органами

На засіданнях уряду, парламентських та урядових комітетів, нарадах в офісі президента тощо присутній голова або визначена ним особа, яка буде висловлювати там лише ту позицію, яку голова вважає вірною. Проекти нормативних актів погоджуються головою, а державний уповноважений може навіть не побачити, який проект зайшов та був погоджений по питанню, що впливає на конкуренцію на ввіреному йому ринку.

  • «Монополія» на зовнішні комунікації

Звернення, запити, а також відповіді на них, що надходять/відправляються по розслідуванням державного уповноваженого, останній може навіть не бачити, не кажучи про погодження тексту відповіді. Запрошення на публічні заходи може надходити на ім’я державного уповноваженого, але до останнього так і не потрапити. Чим цікавіший захід та чим менше «чує» побажання голови державний уповноважений, тим менше шансів, що останній дізнається про запрошення. А захід, в свою чергу, за дорученням голови, відвідає керівник територіального відділення або структурного підрозділу, який відноситься до «найближчого оточення» голови.

Наради по справам, які розслідує державний уповноважений, проводяться в присутності голови, працівників комітету та навіть представників відповідачів по справі. Однак державний уповноважений, якщо не «чує голову та не іде йому на зустріч», може і не дізнатись, що така нарада була, про її зміст та результати, не бути запрошеним на неї та присутнім.

  • «Монополія» на протокольну фіксацію

Після протоколу засідання комітету з нього може бути викреслена окрема озвучена на засіданні позиція держуповноваженого через те, що голова вирішив так. Або навпаки – додані «нові» формулювання. Іноді, це призводило до необхідності проставлення членом комітету підпису на кожній сторінці протоколу.

  • Знищення самостійності територіальних відділень

Територіальні відділення з самостійних органів комітету перетворились в фактично структурний підрозділ, який без письмової згоди «зверху» не може ні розпочати розслідування по справі, ні прийняти кінцеве рішення, ні дати рекомендації. Є «привілейовані» ТВ, наприклад, Київське. А є «надто самостійні» ТВ, яким штучно занижують щорічні оцінки довгим погодженням процесуальних рішень або не винесенням справ на ТАК. За необхідності будь-яким розслідуванням ТВ керується «в ручному режимі» з центру. Керівників ТВ, які були проти такого обмеження самостійності та незалежності, звільнили із застосуванням різних методів.

Отже в цілому комітет є колегіальним органом. Однак враховуючи побудоване головою АМКУ «ручне регулювання» та залежність саме від нього всіх процесів, питати про те, чому втрачена довіра до органу, потрібно перш за все саме з нього.

Блог від: Агія Загребельська