Як підсліпуваті судді подарували Микитасю 40 гектарів
10.07.2019   //  

Чи може десяток людей з вищою освітою  прочитати один абзац тексту, але зафіксувати в голові лише його початок? Якщо йдеться про абзац ціною в кількасот мільйонів гривень –  може. Так, наприклад, зробили судді Київського апеляційного госпсуду і Вищого госпсуду, коли вирішували, чи варто забрати у забудовника Микитася 40 га орендованої столичної землі.

Отримав він цю землю ще в 2005-2006 рр і цілком законно: рішенням сесії Київради. А варто сказати, що якщо сесія міськради проголосує за будь-яке корупційне рішення, і його одразу не відмінили, то знести його потім дуже складно. Бо ж – народні обранці і колегіальне рішення.

Практично єдиним шансом повернути землю місту є довести, що орендар порушував договір оренди. Як правило,  це А) не платив орендну плату В) захарастив ділянку С) нічого не збудував, хоча мусив.

Цим шансом після Майдану  вирішила скористатись прокуратура, яка в 2015 році подала в суд. Із двома основними аргументами: борг по орендній платі в Микитася склав 370 тисяч гривень, ну і на місці 40 га лишився пустир .

Перший суд прокурори зі свистом виграли (суддя Ю.Підченко). Але, як говорить українське прислів’я «немає сенсу проплачувати першу інстанцію, якщо буде апеляція».

Апеляція (М.Яковлєв, Т.Разіна, Л.Чорна), як і передбачалось, рішення скасувала.  Борг за оренду виявися лише місячним, а щодо пустиря, то тут судді сказали таке. Договір змушує орендаря завершити забудову ділянки в строки, які вказані в проекті будівництва. А оскільки проекту ще нема, то й термінів – теж нема.

«Вишка» (М.Данилова, О.Сибіга, В.Швець) повторила доводи апеляції, і землі прокурорам торкатись заборонили.

А тепер про основне. Про підсліпуватість.

Наводимо два абзаци з рішень судів одного й того самого факту. Спочатку – перша інстанція, а потім – вищих судів.

  1. Пунктом 8.4 Договору визначено обов’язок орендаря, зокрема, завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку, але не пізніше, ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору; своєчасно вносити орендну плату.
  2. Пунктом 8.4 договору визначено, крім іншого, обов’язок орендаря завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку.

Тобто. У Договорі було написано таке: збудувати потрібно вчасно, як і записано в проекті. А якщо немає проекту – то через три роки.

В оцю, либонь, складну мовну конструкцію судді апеляції і «вишки» вирішили не вчитуватись і просто скоротили її до фрази «крім іншого». Неясно, до речі, чому їм цю фразу не прочитали на засіданні прокурори. Точніше ясно – вони на ці суди навіть не прийшли.

«Підсліпуватість» суддів допомогла Микитасю повернути собі землю (тільки балансова вартість якої складає 150 мільйонів гривень), а вже через два роки взяти собі в бізнес-партнери людей Медведчука, розділивши майбутній будівельний навар майже порівну. Хіба що на правосуддя трохи відщипнули.

Моралізувати з приводу «судової реформи» не будемо. Хочеться зауважити лише одне. Треба буде колись прописати у профільному суддівському законі вимоги до громадян, як їм треба ставитись до суддів. Приблизно отак: «Громадянин має право застосовувати до судді методи впливу лише відповідно до закону, окрім усього іншого». А оце «усе інше» – нехай вже трактують, хто як хоче. Прокурорів поруч однаково не буде.

Блог від: Олекса Шалайський