Скаржник з великої дороги
Поліція затримала хазяїна найактивнішого тендерного скаржника «Полтавабудцентр».
1 квітня поліція затримала бізнесмена Араіка Амірханяна у приміщенні Одеської служби автодоріг, де він нібито «качав права» з кількома молодиками спортивної статури (на фото нижче кадри затримання. Подробиці невідомі, і чи призведе затримання до арешту, а арешт – до зникнення «Полтавабудцентру» з ринку оскаржень дорожніх тендерів – поки що невідомо. І якщо цього не відбудеться – це тільки підкреслить епічність події.
Амірханян вже кілька років як знаходився у розшуку за «нанесення легких тілесних». За даними «Наших грошей», йдеться про епізод ще 2015 року, коли він ввірвався у кабінет голови «Укравтодору» з наміром чи то випросити, чи то вибити гроші, які шляховики були нібито винні його фірмі.
Однак розшук відбувався досить формально, оскільки у 2018 році Амірханян навіть дозволяв собі особисто приходити в Антимонопольний комітет на розгляд скарг фірми «Полтавабудцентр». Формально Амірханян не був власником «Полтавабудцентру». Він скоріше відомий як власник фірми «Дорлідер», що за часів Януковича тендерила велетенські суми, а після Майдану за ці ж тендери разом з Амірханяном потрапила у кримінальне провадження №32017160020000014 щодо ухилення від сплати податків. За цим номером провадження слідство від 12 лютого 2015 року вела прокуратура Одеської області та від 14 липня 2017 – слідчі ГУ ДФС в Одеській області.
Коли у межах досудового слідства влітку 2017 року суд оголосив Амірханяна у розшук, його адвокат намагався довести, що вжиті заходи є передчасними. Мовляв, Амірханян виїхав за кордон, тож повісток про виклик до слідчого не отримував. Відтак, і не міг виконати будь-які вимоги слідства. Поперемінно адвокату Амірханяна вдавалось переконати суд зняти підопічного з розшуку, але цей досудовий спір досі активний.
У січні 2018-го слідчі за підтримки суду зайшли настільки далеко, що навіть отримали дозвіл на затримання Амірханяна з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, але адвокат підозрюваного успішно оскаржив цю спробу.
А уже 5 березня Комінтернівський райсуд Одеської області об’єднав в одне кримінальні провадження по Амірханяну та Гарніку Погосяну, Грачику Караханяну і Альоні Соловйовій (32015160000000034 від 12 лютого 2015 року). Трьох останніх, як посадовців ПП «Дорлідер» та ТОВ «БК “Дорлідер”» також підозрюють в ухиленні від сплати податків.
А тим часом компанії, за вивісками яких писались ці кримінальні історії, – продовжують світитись «у колах пристойних». Їхні раніше арештовані рахунки – уже розблоковані. БК «Дорлідер» буквально минулого року не побоялась взяти кілька невеликих будівельних підрядів на Одещині, а ТОВ «СПМК-17» не тільки продовжує нарощувати активи, але й надає техніку в оренду найбільш яскравому «нащадку» «дорлідерців» – ПП «Полтавабудцентр».
Вплив «Полтавабудцентру» на тендерний ландшафт України важко недооцінити. За останні два роки фірма оскаржила тендери на 23,96 млрд грн. При цьому «ПБЦ» справді дуже фахово знаходила заточки у тендерній документації та проблеми у тендерних пропозиціях конкурентів, залишаючи тендерній колегії АМКУ дуже мало можливостей не задовольняти їхні скарги.
При цьому бажання «Укравтодору» тендерити по-старому, і при цьому не вимагати значних тендерних забезпечень у готівці (щоб свої ж фаворити не несли значних затрат), призвело до того, що фактично оскарження «ПБЦ» призводили до зриву купи тендерів на ремонт доріг.
Цим «Полтавабудцентр» дуже нагадує фірму «Максмед інтернешнл», яке скаргами блокувало велетенські закупівлі «Укрзалізниці». Однак на відміну від Амірханяна нікого з «Максмеду» не арештовували, чим дали ще більше підстав вважати «залізничного троля» близьким до дуже впливового нардепа від БПП Олександра Грановського. Тоді як Амірханян – це просто авторитетний авантюрист без даху.
А оскільки нема даху – то немає хазяїна, до якого можна звернутись аби приборкав псів. Коли Гройсман у період своєї антипорошенківської фронди звертався до господарів «Максмеду» – все було зрозуміло. А з ким «порішати» у випадку Амірханяна?
За даними «Наших грошей», цієї зими напередодні нового тендерного сезону в Адміністрації президента відбулась нарада. Там нібито вирішили зробити крайнім Антимонопольний комітет. Тобто не робити таких розумних і необхідних речей як, наприклад, введення в нормативну документацію максимальної відстані між асфальтним заводом і місцем ремонту. А вимагати, аби АМКУ дивився на скаржників очима замовника-дискримінатора.
Після того «Наші гроші» зафіксували вже не один випадок роздільного голосування тендерної колегії АМКУ по скаргам «Полтавибудцентру» на користь «укравтодорівців».
Ось один з прикладів по тендеру Львівської САД на ремонт 1,54 км дороги Р-40 Рава – Руська – Яворів – Судова Вишня.
«Полтавабудцентр» за традицією оскаржив дискримінаційні вимоги щодо досвіду. Замовник вимагав, аби учасник підтвердив досвід влаштування основи дорожнього одягу з щебенево-піщаної суміші у кількості 94 тис. кв метрах шляху, що становило 100% від обсягу по львівському тендеру. «ПБЦ» завважив, що якщо він вже виконував такий вид робіт у обсязі 35 тис. кв. м, то він зможе так само якісно виконати аналогічні роботи на 94 тис. кв метрах шляху. Для цього йому знадобиться більша кількість машин та працівників або ж більше часу. Власне, саме тому замовники визначають кваліфікаційні критерії до учасників в частині підтвердження наявності «обладнання та матеріально-технічної бази» та «працівників відповідної кваліфікації».
Звідси, поцікавився скаржник, питання: для чого замовнику знадобилось підтвердження обсягів виконання аналогічних робіт, що складають 100% від технічної специфікації? Чому не 20%? Або ж 40%?
Також у скаржника виникли питання до переліку робіт, підтвердження виконання яких вимагав замовник. Як ось: чому з 46 видів робіт технічного завдання, Замовник встановив вимогу про підтвердження мінімально допустимих обсягів лише щодо 10 з них? Тобто 36 видів робіт можна виконувати без досвіду? А чому саме ці?
На усе це тендерна колегія у складі державних уповноважених Андрія Вовка, Анни Артеменко та Марії Процишен роздільним голосуванням відповіла, що скаржник «не довів» та «не обґрунтував» своїх вимог, а отже не довів і необхідності внесення змін до тендерної документації.
Ще раз. Тендерна колегія не розбиралась, чи має рацію скаржник, коли називає вимогу дискримінаційною. Просто вирішили, що приватний Скаржник не довів необхідність внесення змін до тендерної документації, не довів дискримінаційність вимог ТД, не надав документального підтвердження, яким чином зазначена умова Документації порушує його права та законні інтереси.
Це прямо протилежне рішення до, наприклад, оскарження тендеру Одеської САД тим самим «Полтавабудцентром» минулого року. Тоді замовник прописав, що очікує від учасників тендеру підтвердження досвіду виконання аналогічних договорів у обсязі не менше 50% від технічного завдання. Одесити, як і львів’яни, повисмикували із техзавдання певний набір робіт – встановивши для учасників вимогу щодо підтвердження виконання їх «мінімальних обсягів».
Тоді тендерна Колегія вирішила, що Замовник не довів та документально не підтвердив необхідності встановлення такої вимоги, а своїми діями обмежив коло потенційних учасників аукціону.
Відмітимо, практика тендерної Колегії АМКУ у питанні дискримінаційності вимоги про зависокий мінімальний обсяг виконання аналогічних договорів була настільки системною, що деякі замовники самостійно зносили «вимогу про обсяг» як тільки скарга щодо неї потрапляла в Комітет – ще до моменту її розгляду.
І ось тепер це змінилось.
Можливо, прихильники жорстких рамок для бізнесу на державних тендерах не помітять нічого згубного у новому рішенні регулятора – «скаржник не довів».
Але воно дещо ріже очі тим, хто відслідковує практику АМКУ, – адже не так давно державні уповноважені декларували інший підхід у розгляді подібних скарг. Вони змушували замовника доводити розумність і виваженість своїх вимог, оскільки у нашій країні замовники апріорі сильніші від бізнесу. І ось тепер маємо – колегія не задовольнила учасника, бо саме він не довів порушення своїх прав. Тобто зменшення конкуренції – вже не проблема для колегії Антимонопольного комітету. Або менша проблема у порівнянні з тим, що нашепчуть з Адміністрації президента.
Тож тепер замовникам не варто поспішати із «правками» тендерної документації до моменту розгляду скарг у самому Комітеті. Бо хто його знає, куди повернуть державні уповноважені. Праворуч чи ліворуч, чи взагалі підуть за вітром…
Юрій Ніколов, Юлія Костюк, «Наші гроші»