Кабмін знищив знаряддя злочину
27.02.2018   //  

Уряд ліквідував «історико-містобудівні обґрунтування». Після того, як вони легалізували корупцію.

Кілька днів тому в Україні сталась «перемога». Кабінет міністрів ухвалив постанову, яка з 1 січня 2019-го ліквідує розробку та погодження «Історико-містобудівних обґрунтувань» (ІМО).

На перший погляд, це рішення виб’є козир, яким користались українські чиновники, котрі під прикриттям ІМО легалізовували незаконні забудови. Разом із тим постає інше питання: чи не є постанова КМУ лише індульгенцією для тих, хто роками використовував ІМО для відбілювання оборудок? Мовляв, – «тема закрита, не будемо ворушити минулого». Ми спробуємо все-таки поворушити, адже пікантність ситуації полягає в тому, що Кабмін начебто спромігся ліквідувати те, чого в українському законодавстві і так не існувало вже роками.

Мінкульт, ІМО і будівництво

Найперше варто сказати, що потрібно розрізняти ІМО як певну наукову документацію, і погодження ІМО посадовцями Мінкультури, оскільки таке погодження вже є окремим документом дозвільного характеру. В останні шість років ключову роль в забудові історичних ареалів чотирьох сотень міст і містечок України відігравали саме ІМО, які були погоджені Міністерством культури.

Що таке ІМО? На це питання скористаємося відповіддю самого міністерства. Точніше, його держсекретаря Ростислава Карандєєва, який у 2015-2016 роках на посаді заступника міністра підписував погодження ІМО. Карандєєв пояснює так: ІМО – це науково проектна документація, яка визначає наукову концепцію пам’яток, об’єктів культурної спадщини, традиційного характеру середовища при проектуванні будівель і споруд. ІМО за своєю суттю є не проектом будівництва, а лише науковою документацією, яка має бути врахована при розробленні проекту.

За версією Мінкультури, погодження ІМО не дає права на проведення будівельних робіт, тому не є документом дозвільного характеру. Тим не менше міністерство повсякчас погоджувало ІМО, відповідаючи на різноманітні звернення. При тому, що жоден закон чи постанова Кабміну не наділяли Мінкультури такими повноваженнями.

ІМО подавалось на погодження відповідно до пункту 11 Методичних рекомендацій, затверджених наказом Мінкультури від 17.02.2012 № 122. Цього наказу немає в офіційній базі законодавства, адже це звичайний акт рекомендаційного характеру – відтак його Мінюст і не реєстрував. Тобто, міністерство саме собі надало непередбачені законами повноваження і навіть не нормативно-правовим актом, а актом рекомендаційного характеру.

Мало того. Мінкультури не мало права навіть затверджувати порядок розробки ІМО. Саме Міністерство виправдовувалось посиланнями на постанову Кабміну від 13.03.2002 № 318, якою були започатковані самі ІМО. Але існує і більш пізня постанова Кабміну від 03.07.2006 № 909, яка вимагала розробку ІМО не лише для будівництва, але і при визначенні конкретної території під забудову. Мінкультури добре відомо про цю постанову (посилання на неї розміщено безпосередньо на сайті міністерство), але її ніколи не згадують у контексті ІМО з однієї вагомої причини: вона встановлює, що методику розроблення ІМО затверджує Мінрегіон, а Мінкультури лише погоджує. Тим часом Мінрегіон нічого не затверджував.

І зовсім абсурдний факт: Мінкультури взагалі не надає адміністративної послуги по погодженню ІМО – зазначена процедура відсутня в офіційних наказах та переліках послуг. Але в переліку результатів надання така послуга вже з’являється.

Парадокс ситуації полягає в тому, що після прийняття у 2011 році Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» – ІМО перестало впливати на дозвіл для будівництва. Відповідно виникає запитання: навіщо потрібна методика розробки документації, яка не вимагається при будівництві з 2011 року? І що спонукало комерційних забудовників такі ІМО для себе погоджувати?  На ці питання ми дамо відповідь дещо пізніше.

Тут варто згадати, з кого почались зазначені Методичні рекомендації: вони підписані колишнім директором Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Андрієм Вінграновським. Нагадаємо, що це людина, з якою пов’язані майже всі скандали зі знищенням культурної спадщини у часи Януковича У 2014 році його звільнили, посаду ліквідували, провели перевірки, встановили протизаконність ряду рішень, посаду скасували. Проте, схему Вінграновського ніхто не рухав – йшла війна лише за контроль над нею.

Хто до цього часу відповідає за ІМО? Безпосередньо їх погодження підписувала профільний заступник міністра Тамара Мазур. Заслужений юрист, кандидат юрнаук, до Мінкультури працювала помічником-консультантом народного депутата, нинішнього міністра юстиції Павла Петренка. Безпосередньо відповідає за погодження ІМО ще один юрист за освітою – Олександр Єпіфанов. Навесні 2016 року його без конкурсу призначили начальником Управління охорони культурної спадщини Мінкультури. Єпіфанов – автор низки наукових статей щодо правового регулювання охорони культурної спадщини.

Тобто юридичного бекграунду очільникам міністерства цілком вистачало, щоб зрозуміти, що роками відомство займалось невластивою собі справою. Однак схему все ж не міняли. Бо занадто багато прихованих можливостей в ній було.

Приховані можливості

Дерегуляція будівництва в 2011 році суттєво знизила контроль за збереженням культурної спадщини. Будівництво фактично вивели з-під дії більшості вимог Закону «Про охорону культурної спадщини». Нагадаємо, що право на будівельні роботи дає дозвіл, декларація або повідомлення. Процедура їх отримання не передбачає погодженого ІМО, а інші документи дозвільного характеру для будівництва не вимагаються. У більшості випадків при будівництві у історичних ареалах, взагалі не погоджується ІМО, і часто їх погоджують лише в процесі будівництва, коли з’являється супротив забудовнику.

Тут доречно згадати, що Мінкультури все ще має серйозні важелі впливу і без ІМО. Саме до повноважень Мінкультури віднесено затвердження режимів використання історичних ареалів населених місць. Це затвердження мало бути  зроблено (разом із органами місцевого самоврядування) спочатку до 2005 року, потім протягом 2006-2008. Але навіщо змінювати правила для всіх, якщо існували можливості індульгенції для обраних? Адже невідомо, за яким принципом міністерство обирало що погоджувати, а що – ні. Офіційного переліку погоджених ІМО також не існує. Міністерство у відповідь на офіційний запит зможе знайти документ тільки по адресі будівництва, але не за видом документа чи часом його прийняття. Незначний відсоток ІМО потрапляли на засідання Науково-методичної ради з питань охорони культурної спадщини при міністерстві. Але цей дорадчий орган інколи приймав протилежні рішення по одній і тій забудові, а інколи міністерство просто ігнорувало його думку в угоду забудовникам.

Досвід Сінного

На будь-якому непередбаченому законодавством документі можна побудувати величезну кількість подальших схем. Зупинимося лише на одній найбільш резонансній – забудові колишнього Сінного ринку в Києві.

Легалізація тут (як і інших подібних висотних забудов у центрі) йшла за наступною схемою.

(1) Відповідно до положень генплану, в центральній планувальній зоні дозволено будівництво не вище 27 м. Але Департамент містобудування та архітектури КМДА надав містобудівні умови та обмеження (МУО), якими визнано можливим будівництво торгівельно-офісно-житлового центру до 22 поверхів з вимогою встановити граничнодопустиму висоту з урахуванням висновків історико-містобудівного обґрунтування.

(2) Заступник міністра Тамара Мазур 06.06.2016 погоджує для обов’язкового врахування ІМО забудови до 22 поверхів, попереджаючи, що погодження не дає права на проведення будівельних робіт. При цьому безпосередньо в самих ІМО зазначено, що відповідно до генплану, на цій ділянці заборонено будівництво вище 27 м, але робиться висновок, що трикратне (!) перевищення обмежень і максимальна висота 81 м будуть частково знівельовані раніше дозволеними Мінкультури багатоповерхівками поряд.

(3) ДАБІ видало дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 115153580802 ще 24.12.2015. Погодження ІМО відбулося майже через півроку вже після початку протестів проти будівництва. В подальшому, ДАБІ проводило перевірки – хоча вони мали прямий доказ порушення Генплану безпосередньо в тексті ІМО (це підстава для анулювання дозволу на будівництво), ДАБІ використала погодження ІМО як доказ дотримання вимог законодавства під час будівництва. І саме на погодження від Мінкультури посилаються Мінрегіон та мер  Кличко, коли зі свого боку стверджують про законність забудови.

Окремо кожен посадовець начебто нічого занадто кримінального не скоїв. Департамент містобудування КМДА не дозволяв прямо будувати 22 поверхи, відіславши до Мінкультури. Там прямо не дали дозвіл на будівництво, а лише підтвердили можливість будівництва, ДАБІ не знайшло порушень, пославшись на висновки КМДА та Мінкультури. Ніхто не винен. А більше всіх порядний – забудовник, який у всіх уточнив про вимоги законодавства.

Що тепер?

Зараз вже важко оцінити нанесені роботою схеми збитки – місцями історична спадщина знищена. Виправити ситуацію можливо лише частково шляхом демонтажу дисгармонійної забудови в історичних ареалах, але вартість таких проектів – це навіть не сотні мільйонів, а мільярди доларів із бюджету, адже платити доведеться ще і за викуп нерухомості у нинішніх власників, що юридично є добропорядними набувачами.

Головне питання зараз наступне: як Кабмін відмінив погодження ІМО, якщо це і так не передбачено законодавством, а нинішні погодження ІМО посадовцями Мінкультури – звичайний корупційний злочин?

Насправді, Кабмін не відміняв погодження ІМО – уряд текстом новини на своєму сайті створив ілюзію відміни, щоб у таких нехитрий спосіб приховати злочини, адже офіційна відміна погодження ІМО автоматично є визнанням права Мінкультури на їх погодження в минулому. Зрозуміло, що в такому приховуванні зацікавлена величезна кількість осіб – це відповідальні особи і в Мінкультури, і в Мінрегіоні, і в ДАБІ, і в органах місцевого самоврядування.

Проте, якщо подивитися безпосередньо постанову Кабміну, то там не має жодного згадування про погодження ІМО – річ йде виключно про розробку ІМО, як наукової документації, а не її погодження, як певний документ дозвільного характеру. Тож, не вірте урядовим новинам – вірте першоджерелам.

І наостанок. Зрозуміло, що багато оборудок відбулось вже кілька років тому. Однак, як люблять говорити наші правоохоронні і контролюючі органи – «термін давності відліковується не від часу скоєння злочину, а від часу, коли ми про це дізнались».

Ну, от – публікація. Знайте.

 

Георгій Могильний для «Наших Грошей»