До Хмельницької області докотилась відпрацьована у південних регіонах України схема заточування тендерної документації під невелике коло вугільних трейдерів.
Найсмішніше, що одним із виробників маловідомого вугілля виявилась фірма з українських Карпат, де видобуток вугілля неможливий в принципі, бо його там немає. Відтак, в Закарпатті також немає вуглезбагачувальних підприємств, на яких можна алхімічити вугільні суміші.
[1]
Але освітяни хмельницького села Нова Ушиця цієї осені на тендері [2] змогли знайти закарпатського виробника рідкісної суміші – ДГКО 25-80 (під цією абревіатурою криється «Длиннопламенный Газовый Крупный Орех» з шматками вугілля розміром від 25 до 80 міліметрів).
Суть схеми саме у змішуванні. В природі такого вугілля в чистому вигляді не існує, але на вуглезбагачувальних фабриках його можна отримати з більш ходових марок шляхом відсіву всякої дрібноти з вугільної породи. Потім замовник змішує в один лот трошечки ось цього рідкісного вугілля, і багато-багато тонн звичайного вугілля, яке може поставити будь-хто. І оскільки рідкісне вугілля привезти може мало хто, то так і виходить, що на тендер приходить мало хто. При цьому ціни на звичайне вугілля виставляє вже якої завгодно величини, бо конкурувати з ним через отой незначний домішок ДГКО у лоті – ніхто не зможе.
Отже відділ освіти, молоді та спорту Новоушицької селищної ради змішав в один лот три види вугілля. Десять тонн відвели на ДГКО 25-80 по 3947 грн./т, яке мало хто може привезти, і ще понад 300 тонн – на більш класичні марки ГКОМ (13-100) по 2042 грн./т і ДГР (0-200) по 3627 грн./т. У відповідності до схеми, ціна звичайних марок вугілля для хмельничан виявилась на третину вищою від закупівель в інших областях, де замовники не експериментували з домішками екзотичного вугілля.
Постачальник вугілля для Новоушицької сільради ПП «Надра-Ресурс» подав сертифікат на ДГКО 25-80, виписаний на виробника – ТОВ «Енерго системи».
Ця фірма зареєстрована на вулиці Сливовій, 48 у Хусті, географічно розташованому в Карпатах у Верхньотисинській улоговині, де ніякого вугілля нема і бути не може в принципі, і возити його туди на змішування з Львівсько-волинського басейну, щоб потім розвозити назад – це за межею здоровою глузду і економічної логіки.
[3]
Власниками «Енерго систем» є мешканці територіально близьких до Хуста сіл Василь (2%) та Іван Бабурничі (98%). Про них відомо небагато. На президентських виборах 2014 року Іван Бабурнич був довіреною особою [4] Юрія Бойка на одному з терокругів Закарпаття, а також допомагав [5] екс-нардепам Станіславу Аржевітіну («НУНС») та Івану Бушко («Партія регіонів»).
На ринку праці «Енерго системи» позиціонують [6] себе як компанія, що займається оптовим продажем вугілля, його імпортом, експортом та поставками бюджетним установам України. У ЗМІ ж з’являлась інформація [7] про те, що у 2016 році фірма експортувала антрацит з непідконтрольних Україні територій за кордон.
Невідомо, чиє насправді і звідки привезене вугілля для Нових Ушиць. Але судячи з доданих постачальником довідок, трейдер малював таку логістику: закарпатський виробник («Енерго системи») збув вугілля ТОВ «Енергооснова». Ця фірма була прописана на Волині на Олександра Конопельнюка, нині перенесена у Маріуполь і записана на Ірину Охрімчук з Київщини. Потім «Енергооснова» передала вугілля безпосередньому учаснику торгів ПП «Надра-Ресурс». Ну, а остання вже виграла тендер завдяки тому, що замовник відхилив на 10-20% дешевші заявки трьох конкурентів.
Наразі відмітимо, що фішку з ненайбільш популярним вугіллям ще п’ять років тому почала розігрувати фірма з Донеччини ТОВ «Донрозробка». Саме ця компанія з наявної інформації у червні 2013 року першою отримала сертифікат виробника ДГКО 25-80.
Найбільш благодатним ґрунтом для продажу вугілля марки ДГКО 25-80 виявились південні регіони України.
На Херсонщині вугілля навіть потрапило у поле зору правоохоронців. Із судового реєстру відомо, що у 2015 році питанням походження ДГКО (25-80) займались місцеві прокурори. Щоправда, вони не змогли ні довести, ні спростувати ймовірні оборудки з поставками цього вугілля фірмою «Мирненський паливний склад». Слідство стверджувало, що попри подання сертифікату від виробника («Донрозробки»), компанія закуповувала вугілля у інших фірм, зокрема, «Донуглеторг групп» (через кілька років ця компанія отримала свій «сертифікат виробника»).
Справа справді, м’яко кажучи, скандальна. Раніше за схожим принципом будували схему із рідкісним вугіллям ДГЖАКОМ [8], яка набула неочікуваної популярності серед бюджетників Вінниччини. Тоді троє вихідців з Луганщини запатентували нову суміш вугілля і почали монопольно постачати його місцевим освітянам та медикам. Ті, зі свого боку, об’єднували в один лот різні види вугілля, і той, хто не володів правом на патент ДГЖАКОМ чи кому відмовляв у наданні довідки власник патенту, не міг взяти участь у тендері взагалі.
Нині замовники також вимагають від постачальників ДГКО 25-80 надавати у складі тендерних пропозицій сертифікати і гарантії від виробника про відповідність якісних показників.
Постачальникам не залишається нічого іншого, окрім як виходити на переговори з безпосереднім виробником вугілля, а це невелике коло юросіб. Згідно з зафіксованими у «Прозорро» сертифікатами, виробниками марки, є буквально кілька компаній, як от «Вугілля Дон Прайм [9]» та «Донуглеторг Групп [10]», або ж нещодавно відкрите нами та сільрадою з Хмельниччини хустське ТОВ «Енерго Системи». Тобто приватні юрособи можуть крутити вугільними тендерами на свій розсуд, комусь даючи копію свого сертифікату, а комусь відмовляючись.
Раніше АМКУ визнавав [11] дискримінаційність вимог замовників щодо необхідності подання учасниками згаданих сертифікатів, а з 2016 року – уже не визнає [12]. Мовляв, хто перешкоджає іншим трейдерам вийти на контакт з виробниками?
А зараз лише час від часу почитуємо «відгуки» такого плану з коментарів на одному з тендерів у «Дозорро [13]»:
«Запитайте чи керівника чи робітника збагачувальної фабрики, або навіть так званої “вугільного майданчика” де встановлене певне обладнання, (про податки годі і говорити) що таке марка вугілля ДГКО 25-80? Жоден вам не відповість, що це таке. Але має відповісти правоохоронна система в Україні».
Блог від: Юлія Костюк