[1]Україна піднялася в «Doing Business» не через покращення бізнес-середовища, а завдяки будівництву складів під Києвом. І жонглюванням цифрами.
Президент України у Давосі висловив [2] упевненість, що невдовзі Україна зайде у першу 50-тку рейтингу «Doing Business». І принагідно нагадав, що минулого року вона стала 76-ою. Тобто піднялась на чотири позиції.
Локомотивом такого зростання, схоже, стали успіхи України в дерегуляції будівництва, де за показником легкості отримання дозвільної документації країна піднялася відразу на 105! позицій – до 35-го місця у світі.
Тільки-от аналіз цього економічного дива показує, що надані українською стороною показники, скажімо так – не надто корелюють з реальністю.
Причиною стрімкого злету очільник Мінрегіону Геннадій Зубко назвав [3] діяльність міністерства в останні два роки. Тим часом версія заступника міністра економічного розвитку і торгівлі Максима Нефьодов була прозаїчнішою [4]: Київська міська рада зменшила розмір пайової участі в розвитку інфраструктури для нежитлових будівель з 10% до 2%, а також зменшилася вартість послуг з технагляду у будівництві. Тобто, уряд тут взагалі ні до чого.
Саме прозаїчна версія Нефьодова і є правильною. Для цього достатньо глянути методичку [5] (кому зручніше – російськомовна редакція [6]), за якою складається показник.
Перше. Він розраховується на підставі даних для найбільш розвинутого міста (окрім 11 країн, де беруться два найбільших міста). Для України, зрозуміло, береться Київ.
Друге. Рейтинг розраховується для чітко визначених об’єктів – двоповерхових неопалюваних складських приміщень загальною площею 1300 кв м, що будуються на околиці міста.
Тобто, це показник легкості отримання дозвільної документації не на будівництво у всій Україні, а на будівництво складів на околиці Києва. Це об’єкти, які відносяться до найнижчого класу наслідків СС1 (раніше –категорії складності) та передбачають найпростішу дозвільну процедуру.
Сам показник рейтингу розраховується за чотирма індикаторами:
[7](1) кількість обов’язкових процедур;
(2) час, що витрачається на обов’язкові процедури;
(3) витрати коштів на зазначені процедури у відсотках до умовної вартості будівництва;
(4) якість контролю за будівництвом.
Зрозуміло, що у перших трьох індикаторах – чим менше, тим краще, а показник якості контролю – навпаки. Розглянемо більш детально їх у ракурсі показників України [8].
1. Кількість обов’язкових процедур
Якщо вірити рейтингу, в Україні потрібно пройти десять таких процедур, Це лише на три більше від лідера Данії, та на шість менше від середнього показника по Європі та центральній Азії. Ми знаходимося у групі із 10-го по 25 місце. Дуже непогано, якби не одна деталь.
Річ у тому, що у переліку процедур від України кількох чомусь немає. Хоча в реальному житті вони є. Наприклад: результати геологічних досліджень, отримання викопіювання із містобудівної документації, схеми із нанесенням червоних ліній та наявних комунікацій із охоронними зонами, ТУ на електроенергію, дощову каналізацію, транспортну схему. А ще немає (хоча непередбачених прямо, але обов’язкових) погоджень проектів підключення комунікацій та контрольної картки на порушення благоустрою, за відсутності якої Департамент благоустрою КМДА полюбляє зносити паркани навколо будівництва.
Експерти від України не вказали навіть топографічних вимірювань збудованого об’єкту, обов’язковість подання яких прямо зазначена у рейтингу в процедурі присвоєння поштової адреси. Натомість детально розписана процедура отримання містобудівних умов та обмежень відповідно до постанови Кабміну від 20.05.2009 № 489, що відмінена понад 6 років назад.
Загалом, кількість процедур, що має враховуватися за методикою рейтингу, занижена майже у два рази.
Це шахрайство з показниками України з’явилося ще за часів президентства Віктора Януковича у рейтингу на початок 2014 року, але ніхто виправляти його не поспішає.
[9]
Зрозуміло, що і в інших країн може бути аналогічна маніпуляція. Шукати іноземних експертів займе багато часу, зате можна поглянути на перелік процедур найближчих сусідів. РФ зазначила отримання викопіювань схем у потрібному масштабі, отримання даних геологічних досліджень та погоджень проектів підключення комунікацій. Білорусь не забула ТУ на електроенергію та транспортну схему. Молдова взагалі чесно показала [10] 28 процедур – як наслідок, 165 місце за показником отримання дозволів на будівництво. Щоправда, при цьому вона випереджає Україну за загальним рейтингом на 32 позиції, посідаючи 44 місце. То може щастя не лише у будівництві та шахрайстві з окремими показниками?
2. Час, що витрачається на обов’язкові процедури.
Зважаючи на попередній пункт, нічого дивного, що Україна займає 16 місце у світі з показником 76 днів. Але якщо згадати загублений перелік з майже десятка обов’язкових процедур, то ситуація суттєво зміниться.
3. Вартість додаткових процедур у відсотках до вартості будівництва.
Перше задеклароване зменшення – вартість послуг технічного нагляду. Однак у «Doing Business» воно виявляється дуже дивно.
Ось на малюнку наведені скріншоти із цьогорічного рейтингу та попереднього
[11]
Різниці в текстовому описі між даними за два різних роки, як бачите – немає – як було 5%, так і залишилось, але фінальна сума зменшилася до 1%. Звідки це зменшення? Приватний бізнес зменшив вартість своїх послуг у п’ять разів? Ні, звичайно. Просто і раніше технічний нагляд не коштував 5% – такі показники бувають лише у випадку, коли завданням нагляду є не нагляд, а фальсифікація його результатів в інтересах забудовника.
Виявляється, роками у рейтингу для України зазначалися невірні значення. У даному випадку – вже не на користь нашої держави. Тож за зростання на кілька десятків позицій ми маємо завдячувати не змінам в Україні, а виправленні помилки в рейтингу, що існувала у попередні роки.
Друге – зменшення пайових внесків на розвиток інфраструктури у Києві в п’ять разів. Хоча в інших містах нічого не змінилося, але рейтинг України розраховується за показниками для Києва, тож отримали прорив. Щоправда, цього року пайовий внесок знову зріс удвічі до 4%, тож ми знову частково втратимо позицій, але про це стане відомо лише наприкінці наступного жовтня.
4. Якість контролю за будівництвом
Тут теж цікаво. Цей індикатор з’явився у 2015 році, адже спрощення умов ведення бізнесу та гонитва за показниками призвели до падіння якості будівництва. Тобто замість позитивного ефекту, почали отримувати негативний. Щоб зрозуміти значення цього індикатора, достатньо порівняти Україну з Марокко
[12]
Ми випереджаємо по трьом першим індикаторам, але за рахунок кращого контролю за якістю будівництва, Марокко загалом випереджає нас на 18 позицій.
Зараз ми маємо у цьому індикаторі 8 балів із 15, але чи справді це так?
Постійні мораторії на перевірки та зменшення їх кількості під час будівництва, відміна експертизи проекту, прийняття в експлуатацію без проведення перевірок контролюючими органами – все це в реальності є, але… при складанні рейтингу десь губиться.
На малюнку нижче представлені показники України у двох підрозділах – контроль якості на стадії будівництва та при прийнятті в експлуатацію.
[13]
Ми маємо два із трьох балів за контроль під час будівництва. Обов’язкові перевірки державних органів у нас не передбачені. Відповідно до методики, бали можна отримати, якщо передбачено обов’язкове подання детального звіту після завершення будівництва за результатами контролю власним інженером та інженером технічного нагляду. Але питання технічного нагляду у нас законодавчо майже не врегульовано. Наприклад, нормативними актами взагалі не передбачено існування журналу технічного нагляду та подання звітів за результатами нагляду. На практиці, перевірки відбуваються далеко не завжди. Тож два бали тут вкрай сумнівні.
Також у нас є максимальні три бали за перевірку об’єкту після будівництва, але законодавство взагалі не передбачає для об’єктів на кшталт типового складу категорії складності ІІ (зараз клас відповідальності СС1) будь-якої перевірки – прийняття в експлуатацію відбувається шляхом реєстрації декларації, що власноруч заповнює замовник будівництва. Ці три бали – безспірна підтасовка.
Тобто, якби рейтинг складали чесно, невідомо де би Україна у ньому опинилася.
[14]Але як взагалі міг з’явитися рейтинг із такою кількістю помилок? Немає сенсу перераховувати посадовців та незалежних експертів, що добровільно допомагали його складати, як і безпосередніх укладачів (бажаючи можуть його переглянути наприкінці повного звіту [15]). Варто зупинитися лише на одному учаснику – директорі Департаменту містобудування та архітектури КМДА Андрії Вавриші.
По-перше, Вавриш ніколи не був директором зазначеного Департаменту – лише заступником директора. По-друге, він звільнився за власним бажанням [16] після чергового корупційного скандалу ще 12.08.2015. Виходить, що співробітники Всесвітнього банку насправді навіть не знають, хто їм надає інформацію? Яким чином результати загадкового рейтингу, що укладається без перевірки достовірності інформації, містить купу помилок, складається на основі будівництва невеликих складів у Києві та не містить жодної інформації про умови будівництва серйозних будівель, може впливати на обіцяні урядом мільярди доларів іноземних інвестицій – незрозуміло.
Зрештою, гадаємо ці іноземні інвестори орієнтуються не лише на цифри рейтингів, а й на реальне життя. А ці речі чомусь у нас не завжди співпадають.
Георгій Могильний для «Наших Грошей»