«Артемсіль» страждає від мера Соледара і його брата
03.11.2017   //  

Вивчення архівних даних допомогло «Нашим грошам» встановити, хто добився арешту рахунків єдиного виробника солі в Україні по надутому до 64 мільйонів гривень боргу.

Поганий день – це коли ти працюєш, аж раптом дізнаєшся, що в тебе забрали всі твої рахунки. Були в тебе гроші – і нема. Ти кидаєшся в банк, а там кажуть, що то Державна виконавча служба тишком-нишком арештувала твої рахунки. І взагалі збираються арештувати все майно заводу за старий борг. Все, можеш закривати завод. Великий державний завод, який взагалі то є найбільшим добувником солі у Східній та Центральній Європі.

Відразу скажемо – не треба тут шукати якихось великих політичних фігур. Містоутворююче для Соледара підприємство вбиває угрупування мера Соледара. Він потім звалить, а соледарцям жити на пограбованому згарищі. Отже ось яка була схема.

Історія почалась в 2005 році. Тоді директор «Артемсолі» Сергій Пирін уклав угоду з таким собі колективним підприємством воїнів інтернаціоналістів «Пам’ять» на якісь ревізійно-налагоджувальні роботи вартістю 16,05 млн грн.

Можливо та пам’ять і несла в собі якусь згадку про воїнів. Але насправді і її генокоді було прошито саме менеджерів «Артемсолі». Справа в тім, що засновником колективного підприємства воїнів інтернаціоналістів на момент підписання угоди були не якісь ветерани, а колективне пiдприємство Соледарського спортивного клубу “Артемсiль”. А цей спортклуб у 2005 році очолював той самий директор «Артемсолі» Сергій Пирін. Звісно з боку «Пам’яті» в договорі в «Артемсіллю» був інший підписант, але то не має великого значення, бо за цим підписантом наприкінці ланцюжку все рівно був директор державного заводу.

У подальшому Пирін йде з посад і в «Артемсолі», і в спортклубі, але це лише наближає нас до сьогодення.

Справа в тім, що угоду 2005 року потім неодноразово доповнювали вже нові керівники «Артемсолі» і «Пам’яті». Доповнювали простими арифметичними діями – просто збільшували вартість угоди. Останнє доповнення припало на червень 2014 року, тоді вартість отих ревізійно-налагоджувальних робіт розігнали до 63,95 млн грн.

І ось яка штука. З боку «Артемсолі» доповнення підписував Олександр Миколайович Степаненко, який у червні 2014 року на кілька місяців потрапити в керівне крісло заводу. А співвласником «Пам’яті» на той момент був, та й нині лишається Ігор Миколайович Степаненко – брат Олександра.

Ось таку нехитру комбінацію з розгоном боргу провернули брати Степаненки, не останні в Соледарі люди. Ну як не останні – Олександр був мером міста в 2006-2010 роках і знову ним є у 2017 році.

І знаєте що найбільш цинічне у всій цій історії? Навіть не те, що нинішнє керівництво «Артемсолі» намагалось в суді довести штучність і шкідливість для державу боргу перед «Пам’яттю». Відомо, що українські суди – такі самі як і українська Державна виконавча служба (там сидять прекрасні люди, що пройшли детектори брехні і ні в чому неувіноувні). За процент чи комісійні можна отримати будь-яке рішення, навіть те, яке угробить Соледар, містоутворюючим підприємством для якого і є «Артемсіль».

Більше всього вражає те, що цій оборудці не завадило навіть кримінальне провадження №42017050000000452, в рамках якого прокуратура буквально кілька місяців тому почала досліджувати діяльність Степаненків саме по оборудці з «Пам’яттю» на предмет відповідності їх дій статті 364 ККУ (зловживання владою, до шести років тюрми).

Хоча… Може справа прокуратури спровокувала інтересантів до пришвидшення дій з арештом рахунків заводу? Поживемо-побачимо. І зафіксуємо, що прокуратура також перейнялась дилерськими угодами «Артемсолі», по яким окремі юрособи у 2016 році отримували сіль дешевше, ніж інші споживачі.

І так, це стосується тієї самої «Артемсолі», по якій НАБУ вело справу, але Спеціалізована антикорупційна прокуратура забрала справу і передала поліції, де її  благополучно похоронили. Тоді Назар Холодницький заявив, що слідчі НАБУ нібито не знайшли ніяких доказів вини по оборудкам на заводі. Ну ок, маємо тепер таку історію.

Блог від: Юрій Ніколов