Українські солдати під російським артикулом
Офіційні поставки товарів з Росії породили в Міністерстві оборони монополіста на військові намети.
Одну із найпоширеніших схем полегшення бюджету можна назвати так: «Краще дорого – сьогодні, ніж дешево – завтра».
Суть її виглядає приблизно так. Викликає сільський голова трьох фермерів: «Село мусить купити 100 кг картоплі, але не завтра, а просто зараз. У кого які ціни?».
Петро – по дві гривні за кіло, Василь – по три. А Іван каже: «У мене по – п’ять, зате я її з собою захопив. Як знав».
Отак тендер і закінчується. Зі збитками для громади, але у повній відповідності до чинного законодавства. А як хто запитає, чого голова раніше фермерів не покликав – так то просто пояснити – життя таке затуркане.
Історія, яка піде нижче, не про село і картоплю, а про армію і намети. Але специфіка сільського тендеру буде присутня тут у повній мірі. Отож.
Мова йде за великі намети УСТ-56 (влізає 18 чоловік на підлозі) та УСБ-56 (40 чоловік покотом) для бійців у польових умовах. Від часу війни на Сході армія купувала їх великими партіями. Щоб стало зрозуміліше, як пройшла остання закупівля, мусимо побіжно зупинитись на найпершій.
Колись давно, коли Україна ще була з Росією під одним дахом, радянська оборонка наробила силу-силенну всього армійського. У тому числі і наметів. Але оскільки за часів незалежності українська армія лише зменшувалась, то і намети для польових навчань використовували слабо. Поштовх дала військова агресія Росії. Для тисяч наших вояків в АТО намети знадобились вже по-справжньому, і в 2014 році складські запаси нарешті почали вичерпуватись.
Тоді з’ясувалось, що єдиним їх постачальником в Україні може бути лише ТОВ «Сівертекс». Ця чернігівська фірма є правонаступником фабрики «Сіверянка», яка за радянських часів і шила ці намети. Після розвалу СРСР фабрика певний час занепадала, але у середині 2000-х років бізнесмен Олександр Лавренюк відродив підприємство.
У 2005 році «Сіверянка» самостійно розробила технічні умови на намети, провела їх через Чернігівський центр стандартизації, метрології і сертифікації, та погодила з Держрезервом.
І ось прийшла війна до хати. Поставку наметів для армії з коліс змогло організувати, зрозуміло, лише ТОВ «Сівертекс», яке з лютого 2015 по квітень 2016 отримало від Міноборони підрядів на 136,58 млн грн. по переговорній процедурі. Тобто без конкуренції.
Такі доходи привернули увагу потенційних конкурентів. І у квітні 2016 року фірма «Формстиль» неочікувано для більшості зацікавлених сторін прийшла до Міноборони з пропозицією віддати частину підрядів їм. Військові не дуже повірили у спроможність неофітів пошити понад тисячу наметів. Але причин для відмови відразу не знайшлось. Тому підряди на 46 млн грн. ледь не вислизнули з рук «Сівертексу». Але «трагедії» все ж не сталось, бо вже після акцепту намолені постачальники завалили нових конкурентів через АМКУ.
Треба сказати, що де-юре завалили по ділу.
Військові вимагали, аби майбутній постачальник мав досвід пошиву таких наметів. Бо це й справді не дуже легка річ – не кожен впорається тягати величезні брезентові рулони на швейних машинках. А солдатам же не будеш пояснювати, що їм тепер спати під відкритим небом лише тому, що хтось вчиться працювати на армійських підрядах.
Тож прискіпливі специ АМКУ відшили вже акцептований «Формстиль» через претензії до документального підтвердження досвіду та наявності виробничих приміщень необхідного розміру.
Але історія не припинилась. Швейники прекрасно розуміються на «дельтах» та «маржах». І коли армія купувала у «Сіверянки» намети УСБ по 38 тис грн. за штуку, то конкуренти швидко підрахували, що принаймні чверть, а то і третина закупівельної ціни є чистим прибутком.
Тобто якщо Міноборони у квітні 2016 року закупило намети по 38 тис грн., то 8-10 тис грн. були вже і над собівартістю тканини та інших розхідних, і над зарплатами швейників, і над сплатою податків, і над нормативним прибутком. І ці 8-10 тис грн. з кожного намету можна було б ділити на свій розсуд як завгодно. А оскільки мова йде про тисячі наметів, то і надприбутки переходять у розряд чисел з сімома нулями.
Відтак на наступний тендер почали точити зуби окрім монопольного постачальника й інші бізнесмени. Тільки-от на кожного бізнесмена можна знайти «обставини непереборної сили». Так сталось і цього разу.
Черговий тендер із закупівлі наметів відбувся так, що не залишив жодних шансів неофітам поборотись за шмат державного пирога, і єдиним учасником, а відтак і переможцем знову став «Сівертекс».
Що було зроблено? Усього дві речі. Перша – стосувалась часу.
У 2016 році Міністерство оборони вирішило змінити технічні умови для наметів. З метою покращення якості. Нові техумови вступили в дію 8 серпня. Через два тижні – 23 серпня – Міноборони оголосило тендер.
| №
лоту |
Найменування частини предмету закупівлі (лоту) | Вимоги Замовника згідно яких виготовляються товари |
Потреба (к-тів)
|
Термін поста- чання |
Розмір сплати забезпечення пропозиції тендерних торгів за лотом
(грн.) |
| 1 | Намет УСБ-56 | Відповідність ТУ У 25.1-00310143-086:2005 (зі змінами № 2) та зразку-еталону* | 400 | До 30.11.2016 (включно) | 530 976,00 |
| 2 | Намет УСБ-56 | 200 | До 30.11.2016 (включно) | 265 488,00 | |
| 3 | Намет УСБ-56 | 100 | До 30.11.2016 (включно) | 132 744,00 | |
| 4 | Намет УСБ-56 | 100 | До 30.11.2016 (включно) | 132 744,00 |
За умовами тендеру до 15 вересня треба було виготовити зразок для самої участі у торгах. Ну а вже після перемоги на аукціоні пошити 800 величезних наметів до кінця листопада. Тобто, якщо би доля комусь і усміхнулась, то за півтора місяця треба було придбати тканину, привезти, пошити і здати. Але не варто поспішати підраховувати дні. Річ у тому, що весь цей процес цілком міг застопоритись уже на пункті «купити тканину».
Адже для цього була зроблена друга річ, а саме – нова тканина в нових виробах.
Зміни у техумови стосувались основного матеріалу для виготовлення наметів – брезенту, або «равендук» мовою держстандартів. У старій версії техумов було записано, що цей равендук повинен мати артикул 11293 СКПВ. У новій – артикул 11254 СКПВ.
Для людей, які бачили напис «артикул» лише в магазинах, пояснимо, що це зовсім не тотожно словам ДСТУ чи ТУ, тобто не загальноприйнятий стандарт.
Артикул – це код товару, який присвоюється його виробником.
Так ось, артикул 11293 здавна присвоює своїм брезентам російський завод з міста Іваново, який нині працює під назвою «Владтекс».
Саме з російського брезенту робились армійські намети ще з часів СРСР. Саме російський брезент вписали у техумови чернігівські швейники у 2005 році, коли війною з Росією ще не дуже пахло. І саме росіянам замовили розробку нового брезенту для армійських наметів у 2016 році, коли російські загарбники вже другий рік топтались по українській землі.
«Наші гроші» передивились купу техумов на інші вироби легпрому для військових, які Міноборони вивісило на своєму сайті. У жодному ми більше не побачили такої прямої вказівки на російське походження матеріалів для будь-чого (шкарпеток, підсумків, тентів, тощо). Лише у наметах.
Більше того, самі техумови на намети на сайті Міноборони не розміщені. Бо на відміну від усіх інших техумов у «наметових» є таке речення: «Дійсні технічні умови не можуть бути цілком чи повністю використані, тиражовані та поширені без дозволу власника оригіналу. Власником оригіналу дійсних технічних умов є ЗАТ «ПТФ «Сіверянка». А змінені техумови правонаступник «Сіверянки» лише дозволив використовувати Міністерству оборони.
Це означає, що ніхто не може без інтелектуальної допомоги чернігівців шити намети УСТ-56 та УСБ-56, бо ніхто не може офіційно знати, а що ж криється за отим артикулом 11254 СКПВ.
Тому так і вийшло, що черговий підряд на пошив наметів за 45 млн грн армія без варіантів розмістила у «Сівертекса». У порівнянні з весною намети з нового равендуку подорожчали на 4-5 тис грн. Цього разу жоден інший конкурент навіть не намагався спробувати щастя у боротьбі за підряд за поставку наметів, виготовлених з секретного російського брезенту.
Хоча неофіційно гравці звісно ж знають, що мова йде про російський равендук, який іванівські виробники розробили на прохання чернігівських швейників.
Однак тут є ще один нюанс. Якщо потенційного учасника торгів накриє озаріння, що 11254 – це тканина, яку шиють в Іваново, то хто може дати гарантії, що росіяни зжаляться над зальотними замовниками і швидко виготовлять їм весь тираж? Не зважаючи, що це попсує стосунки з їхніми давніми бізнес-партнерами з Чернігова?
Тільки не питайте «Чому Росія, і чому Іваново?». Можемо передбачити, наприклад, відповідь: «Більше ніхто не виготовляє, а армія – мерзне».
Але брезент – не біном Ньютона. У нас колись не знали як без росіян робити літаки, але нічого – «Антонов» під керівництвом представника «Блоку Петра Порошенка» Михайла Гвоздьова впевнено заміщує вороже партнерським. Тож і на освоєння брезенту наші виробники сподобились би.
За однієї, правда, умови: якщо армія декларувала б про свої потреби завчасу, а не пішла легким і приємним шляхом зі збереженням російського артикулу.
Тим паче, як свідчить досвід – швидше, однаково не виходить. Бо епопея поки що перебуває на етапі недоперемоги. Нещодавно «Сівертекс» повідомив військових, що не може виконати поставку вчасно. Бо 22 листопада, за тиждень до кінцевого терміну поставки 30 листопада, на складі швейників тріснула труба водопроводу і залило внутрішні фланелеві намети, які мають вставлятись всередину брезентових для кращої теплоізоляції. Тому виробники повідомили, що затримають поставку принаймні на місяць. Якщо знову нічого не трапиться.
Але, гадаємо, що навіть, якщо трапиться, то нічого не зміниться. Бо навіщо? Всі й так задоволені. Так що наступного року ми ще почуємо про новий врожай картоплі.
Юрій Ніколов, «Наші гроші»