Як прокурори Матіоса «зрадили» Порошенка
12.10.2015   //  

(додано дані щодо затримання тиловиків Нацгвардії 10 жовтня)

Затриманий на хабарі тиловик Нацгвардії вийшов на свободу і навіть не звільнений з роботи. Бо за нього свідчила купа військових, одного з яких судять за інший злочин.

поро«Рік тому, на Грушевського, українці поставили владу перед фактом – країна змінилася.
Проте не всі посадовці наразі це зрозуміли. Сьогодні під час отримання хабара в 230 000 грн. було затримано начальника тилу Національної Гвардії Святослава Манжуру.
Стверджую, що так буде з кожним, хто прагне збагачення за рахунок держави, кожним, хто сьогодні вирішив заробляти на військовослужбовцях, кожним, хто ганьбить честь мундиру тридцятьма срібниками!»

Президент України Порошенко Петро Олексійович, 19 січня 2015 року, Facebook

…Пройшло дев’ять місяців.

Манжура вироком Солом’янського райсуду від 2 жовтня був визнаний винним у шахрайстві, однак залишився на волі, при званні та посаді, суд повернув йому два вилучені пістолети, купу патронів, тисячу доларів та машину.

На цьому місці можна сказати «це все, що ви маєте знати про невідворотність покарання для корупціонерів в Україні Порошенка-Шокіна-Матіоса». Але давайте покроково розберемо цей «казус беллі» для систематизації даних. Бажаючим якнайшвидше дібратись до «смаженини» з іншими гвардійськими підсудними рекомендуємо відразу прогорнути статтю до слова «Гурін». Але впевнені, що постійним читачам «Наших грошей» припадуть до смаку саме процесуальні дрібнички на тему «як корупціонеру не сісти в тюрму».

1. Схопити на хабарі можуть кожного

Нагадаємо, як все починалося. 19 січня начальника управління тилу Нацгвардії полковника Святослава Манжуру, приведеного до Головного управління Нацгвардії Степаном Полтораком з аналогічної посади у Харківській академії Внутрішніх військ МВС, СБУшники затримали при отриманні хабара у 232 тисячі гривень від керівників ТОВ «Візит» з тендерного угрупування «білоцерківських» за сприяння у тендері по м’ясним консервам. Це була половина від обумовленої високими сторонами суми відкату, або 10% від перерахованих за консерви коштів.

Одному з «візитивців» Руслану Березюку, котрий безпосередньо передав Манжурі гроші, було висунуто звинувачення у наданні Манжурі неправомірної вигоди. Тещу Березюка та тодішнього директора «Візиту» Тетяну Глиняну звільнили, записавши до «випадкових невинних свідків».

Звідси перший урок для нетямущих посадовців. Не треба особисто брати кеш, тим паче так нахабно – просто під главком Нацгвардії. Економиш на посередниках та електронних платіжних засобах – доведеться витрачатися на заставу.

2. Кожен може вийти під заставу

 Суд випустив полковника під заставу у 240 тисяч гривень вже через день після затримання. Також було накладено арешт на авто Манжури, а самого полковника – відсторонено від посади. Тимчасово – на місяць після арешту. Інформації про подовження строку відсторонення судовий реєстр не містить. Цілком можливо, що військові прокурори просто «забули» подати відповідне клопотання до суду.

3. Кожен має знайти спільну мову із прокурорами

Прокуратура – структура, для якої головним є проміжні результати, про які можна відзвітуватись. А кінцевий результат є явно другорядним, якщо обвинувачуваний – хороша та зговірлива людина.

Так, прокурори не забули і персонально, і офіційно похвалитися проведеним затриманням Манжури (явно перебільшуючи роль прокурорів в слідчо-оперативних діях), та відрапортувати про направлення до суду обвинувального акту за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст.368 Кримінального кодексу України, тобто за закінчений замах на отримання хабара службовою особою, яка передбачає позбавлення волі на строк від 8 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна та зі спеціальною конфіскацією.

Але реальність трохи відрізняється від переможних офіційних повідомлень. Саме тому прокурори «забули» відрапортувати за результати своєї бурхливої діяльності. Тому що в суді обвинувачення Манжури розглядалися зовсім не за тяжкою «хабарницькою» ч. 4 ст.368 Кримінального кодексу, а за значно м’якішою «шахрайською» ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України.

Як могло статися, що «переможне» обвинувачення в особливо тяжкому хабарництві десь на стежках між прокуратурою та судом перетворилося на шахрайство?

Про це можна було б запитати суворих та принципових військових прокурорів, які вели справу Манжури – наприклад, слідчого в особливо важливих справах військової прокуратури Центрального регіону Павла Пилипенка та старшого прокурора відділу процесуального керівництва тієї ж прокуратури Олексія Вдовиченка. Втім, так само (та з тим самим результатом) ці питання можна було б адресувати їх старшим товаришам Матіосу та Шокіну.

Унікальної новини в цьому, щоправда, немає. У аналогічній ситуації три роки тому спійманий на хабарі керівник продслужби прикордонників полковник В’ячеслав Макаров так само вийшов під заставу та потому зіскочив з «хабарницької» на «шахрайську» статтю та вийшов на волю завдяки прокурорам тієї ж прокуратури, що і Манжура. (Згодом Макаров засвітився на тендерах як представник фірми «Смілапостач»).

Тож висновок такий. Прокурорський слідчий спільно із наглядовим прокурором можуть змінити обвинувачення та подати до суду «м’який» варіант, якщо вони впевнені, що затриманий посадовець дійсно не мав жодних можливостей впливати на рішення тендерного комітету та на виконання договорів. Тобто прокурори мають бути були переконані, що не хабарник у погонах отримує відкат за «сприяння та неперешкоджання», а що абсолютно непричетний шахрай (начпрод у випадку Макарова, начтилу у випадку Манжури) тупо розвів довірливих лохів-підприємців.

Втім, на відміну від справи Макарова, у справі Манжури прокурорам довелося зробити трохи більше.

4. У прокурорів має бути коротка пам’ять

Прокуратура офіційно хвалилася тим, що «зазначене кримінальне провадження об’єднано в одне провадження з іншим кримінальним провадженням за фактом прийняття начальником управління тилу від представника ще одного TOB пропозиції про надання йому неправомірної вигоди за сприяння в його перемозі у конкурсних торгах на постачання продуктів харчування (м’ясних консервів) для потреб Національної гвардії України». За наявною в «Наших Грошей» інформацією, йшлося за хабар від тернопільської фірми «Славпродукт», що має консервний завод у Волочиську. Власником фірми значиться Сергій Гаврилюк з Санкт-Петербурга, директором – Олександр Гаврилюк.

Останній, згідно до даних судового реєстру, весною 2014 року був фігурантом кримінального провадження за фактом отримання хабара іншим тиловиком – чиновником Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.

«Славпродукт» тоді поставив транспортникам овочеві консерви у банках меншої ваги, порівняно із договірною. Але завдяки чиновнику-хабарнику вони були прийняті, бо Гаврилюк мав із ним домовленість про хабар у 80 тисяч – 20% від суми контракту.

Проте при передачі чергової партії грошей їх взяли СБУшники.

Хабарник–транспортник, полковник Андрій Вікторович Кісільов, уклав чарівну «угоду про визнання вини» із прокурором та відбувся штрафом аж у 17 тисяч гривень із неможливістю повернутися на посаду протягом двох років.

Вирок винесли у серпні 2014 року. А вже в жовтні Кісільов сплив у якості представника фірми «Адмет-груп» з тендерного угрупування «генерал-єнакіївських» у справі про привласнення коштів на харчування дітей-чорнобильців. І ось що значить досвід. Прокуратура Маневицького району порушила кримінальне провадження щодо «Адмет-груп», але жодного судового продовження ця історія не мала. Більше того, у листопаді в Маневицькій райраді вирішили укладати нові договори з фірмою на харчування дітей.

Також оминула кара «славпродуктівця», якому навіть повернули вилучені гроші. Більше того, «Славпродукт» продовжив цікаві досліди з військовими тендерниками. Справа в тім, що проти «Славпродукту» порушено провадження про банкрутство і введено процедуру розпорядження майном боржника. А як відомо, кожен тендерний комітет завжди вимагає від учасників тендеру довідку, що він не банкрут. Але «Славпродукт» зміг щось пред’явити Міністерству оборони, оскільки фірмі вдалось вже після початку справи про банкрутство, укласти із військовими угоду на поставку мясних консервів на 7,30 млн грн.

Отже зафіксуємо, прокурори у справі Манжури чомусь «забули» хабарницький епізод з цією цікавою фірмою.

Також прокурори «забули» інкримінувати Манжурі «особливо великий розмір» хабара.

Кваліфікуючи «шахрайські» дії за частиною 3 статті 190, тобто як «великий розмір» отриманих Манжурою 232 тисячі гривень, прокурори чомусь «забули», що раніше називали це лише половиною суми від хабара загальним розміром у 570 тисяч гривень, що складало 10% від суми контракту. А за Кримінальним кодексом, шахрайство від 152 250 до 365 400 гривень оцінюється як «великий розмір» та кваліфікується за частиною 3 статті 190 (карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років без конфіскацій). Тоді як хабар від 365 400 гривень оцінюється як «особливо великий розмір», що є особливо тяжким злочином та передбачає позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Тож військові прокурори, попри переможні реляції, реально передали до суду обвинувальний акт щодо Манжури за мінімально теоретично можливою у його обставинах статтею. Перевірена «схема Макарова» знову спрацювала ідеально.

Втім, таке «гуманне» обвинувачення слід чимось або кимось засвідчити.

5. Потрібно разом із прокурорами вибудувати вірну лінію захисту та підібрати правильних свідків.

Кожен має пам’ятати: сьогодні ти свідок, а завтра обвинувачуваний або потерпілий (чи навпаки).

Лінія захисту та команда свідків, яка підтверджувала суду «шахрайську» (а не «хабарницьку» сутність) Манжури є показовою схемою.

В суді Манжура «визнав вину частково». Хоча, насправді, його свідчення повністю відповідали висунутому обвинуваченню в «шахрайстві у великих розмірах». Полковник заявив, що саме його управління тилу у листопаді 2014 року запрошувало учасників на перемовини із закупівель, які проводились військовою частиною 3078. Саме тоді він нібито і познайомився із Русланом Березюком, представником постійного постачальника харчів для Нацгвардії ТОВ «Візит». Тоді ж, за твердженням Манжури, Березюк й попросив його посприяти у перемозі в тендері.

Але начальник тилу Нацгвардії заявив, що не сприяв, бо не мав на те жодних офіційних повноважень, так само як не мав офіційних шляхів сприяти чи перешкоджати виконанню договору.

Як бачите, все заявлене Манжурою на 100% підтверджує обвинувачення прокурорів – чисте шахрайство, жодного хабарництва.

Чудово підібрана команда свідків у суді підтвердила те саме.

Свідком №1 (точніше – «потерпілим від «шахрая» Манжури) виявився той самий Руслан Березюк. Він у суді заявив, що жодних, в тому числі матеріальних, претензій до Манжури не має та дуже просив суд не саджати Манжуру у тюрму.

При цьому, сам «потерпілий» Березюк вже отримав умовний термін від того ж суду саме за дачу Манжурі хабара. Тож тепер бізнесмен-хабарник має всі підстави бути повністю реабілітованим за своєю справою – бо жодного хабара, як виявилося, не було. Можливо, йому навіть повернуть «спеціально конфісковані» 232 «хабарно-шахрайські» тисячі.

Свідком № 2 виявилася теща Березюка Тетяна Глиняна, яка вкотре підтвердила суду, що є сліпоглухонімою, повністю відірваною від реального світу. Вона сиділа у машині разом з Березюком і Манжурою під час розмови про «подяку» та передачі «подяки», однак ні про що не здогадувалась.

Третім свідком, який повністю підтвердив відсутність у Манжури «офіційних повноважень брати хабарі» виявився його безпосередній шеф, Олег Мясников, заступник командувача НГУ з тилу та логістики, разом із Манжурою перевезений тодішнім очільником НГУ Степаном Полтораком з аналогічних посад у Харківській академії ВВ МВС до ГУ Нацгвардії.

Ще двома свідками виявилися безіменні підлеглі Манжури з управління тилу, котрі в один голос також підтвердили повну та категоричну відсутність «офіційних повноважень брати хабарі» у свого шефа.

Втім, на цьому склад свідків не вичерпався.

Ще одним вкрай цікавим свідком, що підтвердив «хабарну невинність» Манжури виявився командир армійської військової частини А 3466, полковник медичної служби Василь Гурін.

Саме його, за повідомленням помічника президента Юрія Бірюкова, було затримано на хабарі 8 квітня. За даними прокуратури, Гуріна затримали на хабарі уі 57 тисяч гривень за допуск 57 тисяч банок непридатної тушонки до харчування бійців Нацгвардії.

10 квітня прокурори похвалилися, що Гуріну було призначено заставу у розмірі 97 тисяч гривень та пожалілися, що суд відхилив їх клопотання про його відсторонення від посади. Втім, в ухвалі від 17 квітня прокурори намагалися збільшити розмір застави Гуріну, а суд відхилив таке клопотання, бо останнього ніби-то було усунено від посади командира військової частини А 3466.

За даними ж «Наших грошей» полковник Гурін нині є командиром військової частини А3466 та займається улюбленою справою – перевіркою якості харчів для військових та чекає вироку по своїй (а фактично – спільною із Манжурою) справою.

Гурін в суді над Манжурою повідомив, що зразки харчів для Нацгвардії, відібрані СБУшниками, везуть для нього в лабораторію, а після отримання позитивного висновку – харч підлягає поставці. І звичайно, Манжура аж ніяк не міг брати на цьому хабарі (що очевидно, бо це – тема самого Гуріна).

Що ж, результати суду над «свідком-обвинувачуваним» Гуріним, якого прокурори (поки що) обвинуваучють по «хабарницькій» статті, «Наші гроші» обов’язково оприлюднять.

Останнім серед яскравих свідків «нехабарності» Манжури виявився командир військової частини 3078, полковник Вадим Іващук. Він також підтвердив, що жодного, ані найдрібнішого впливу на нього чи його тендерний комітет Манжура не мав.

Тож склад судових свідків «хабарницької невинності» Манжури вийшов пречудовий: потерпілий хабародавець із маразматичною тещею, армійський ветеринар-«колега» по консервних хабарах, «невинний» шеф та підлеглі.

6. Спробуйте реалізувати право на гуманність суду

Не дивно, що під тягарем таких свідчень судді Солом’янського районного суду Оксана Криворот, Сергій Агафонов і головуюча Світлана Горбатовська таки визнали Манжуру винним. У шахрайстві, звичайно, а не у хабарництві.

Особливо суворе та непідкупне обличчя при оголошенні вироку, певно, мав суддя Агафонов, який у лютому засудив теперішнього «потерпілого» Березюка саме за дачу Манжурі цього ж хабара, без жодного там шахрайства. Втім, засудив умовно.

Тож, заслухавши свідків, суд виніс свій суворий вердикт: Манжуру вважати шахраєм, дати 5 років в’язниці, але гуманно відпустити з Богом на іспитовий термін у 3 роки. Без жодних там конфіскацій та службових обмежень, повернувши небозі два стволи – ПМ та Форт, планшети – телефон – навігатори, автомобіль та тисячу доларів різними купюрами. Єдиний формальний платіж засудженого – це аж 2,5 тисячі гривень за судові експертизи.

А от чого суд не навів у вироку – так це інформації щодо запобіжного заходу. Тобто, виглядає так, що Манжура на час суду не перебував ані під заставою, ані під відстороненням від посади.

От саме так, вочевидь, і буде з кожним, хто прагне збагачення за рахунок держави et cetera за версією Порошенка. До слова, автор повністю згоден із президентом щодо того, що на рівень хабарництва більше впливає не суворість, а невідворотність покарання. Саме так президент днями аргументував відхилення петиції про збільшення міри покарання державних службовців за хабарництво до 20 років тюрми. Але саме невідворотність покарання і викликає питання. І не лише у автора, а й у високоповажних партнерів України.

Втім, позиція заступника президентської фракції у парламенті Ігоря Кононенка також є зрозумілою: кожен має чітко розуміти, що прокурорські питання знаходяться у виключній компетенції Президента. Це розуміють і прокурори з Шокіним та Матіосом включно, і судді, і вся полковницька рать: «засуджений» Манжура, обвинувачуваний Гурін. Вони вже знають, як саме буде з кожним. Розуміємо і ми.

Володимир Лютий, для «Наших Грошей»

PS. У нашій статті було процитовано повідомлення з фейсбуку Анатолія Матіоса, у якому замгенпрокурора вихвалявся затриманням 10 жовтня пяти тилових офіцерів Нацгвардії за продаж краденого військового майна. У тому числі прокурор казав про затримання керівника “Центральної бази забезпечення”. Це військова частина №3078, яку очолює вищезгаданий Вадим Іващук, що свідчив у суді на користь Манжури.

Разом з тим, за непідтвердженими даними джерел “Наших грошей”, наразі про затримання Іващука не йдеться і кого з тиловиків Нацгвардії затримали насправді – взагалі невідомо. На сайті Генпрокуратури станом на вечір 12 жовтня також немає жодних даних про це затримання.