[1]Віктор Пшонка злив фіктивній компанії 68 мільйонів. У тому ж році сім’я головбуха ГПУ купила дві квартири в новобудові на Печерську. Головбух і досі працює на Шокіна.
Може, хто не знає, але прокурори – це найбезстрашніші люди. Про це може розповісти всякий, хто з ними стикався віч-на-віч. Пояснити це просто. На відміну від інших чиновників їхню роботу неможливо перевірити: «Чому ніхто не сидить? – Розслідуєм», «На якому етапі розслідування? – Таємниця».
На одну з таких таємниць ми випадково надибали в Реєстрі судових рішень. І судячи з фактів, обіцянки президента і Генерального прокурора зайнятись «крупною рибою» – залишаться цяцянками. Бо своїх тут не ображають.
Історія, про яку йдеться, почалась у березні 2013 року. Тодішній Генпрокурор Віктор Пшонка особисто дав вказівку Генпрокуратурі укласти договір з ТОВ «Телсі» на ремонт прокурорських офісів по вул. Різницька, 13/15, Гусовського, 9, Борисоглібській, 18, та Московській, 8.
Оборудка виявилась простою як смаки самого Пшонки – ніякого ремонту не було, а гроші банально присвоїли «невстановлені особи». Було так: Генпрокуратура перераховувала «Телсі» 68,36 млн грн, а далі кошти начебто як оплата за товари потрапили на рахунки ТОВ «Прайм-Консалт», а потім були конвертовані у готівку.
Про цю аферу Пшонки громадськість ніколи не мала б дізнатися. Адже у «Віснику держзакупівель» цієї угоди нема і ніколи не було. Взагалі-то Генеральна прокуратура в «старі часи» полюбляла публікувати свої тендери в так званих «секретних» файлах «Вісника» – так, щоб їх не бачила широка громадськість. Частина із цих файлів-привидів є у розпорядженні «Наших грошей», однак цього контракту немає і серед них. У кожному разі – чи ГПУ не провело тендеру взагалі, чи все-таки організувала якісь фейкові документи, приховавши їх від оприлюднення – і те, і те – злочин.
Час його розслідування прийшов вже після Майдану, і справою зайнялась ГПУ(о) – оновлена. Точніше спершу стартувала Держфініспекція, перевіривши Генпрокуратуру, але результати цієї ревізії засекретили [2].
І от коли минув майже рік розслідувань Генпрокуратура знайшла першого винного. Навіть двох. Мегауспіхом це назвати, щоправда, важко, та й просто успіхом – теж. Правоохоронці виявили двох одеситів, які за невелику плату погодились свого часу стати номінальними власниками компаній, через які пройшли прокурорські мільйони.
Оформлення фірми «Телсі» на підставну особу коштувало організаторам схеми $300 [3], а «Прайм-Консалту» – 750 грн, тобто менше 100$ [4].
В обох випадках суди (Приморський і Суворовський м.Одеси) затвердили угоди з прокурором про визнання винуватості. Для тих, хто не в курсі, що це таке: «угода з прокурором» – коли людина визнає повністю себе винною (відтак уже нічого не треба доводити), кається і розповідає усе, що знає. Натомість держава пом’якшує її покарання, деколи мало не до нуля.
У даному випадку покарання склало штраф – по 38 250 грн. кожного. Обох засуджених зобов’язали співпрацювати зі слідством щодо викриття решти учасників злочину. А прокурори записали в статистику два розкриття злочинів і два вироки.
Через вісім місяців у правоохоронної системи України стався черговий успіх. Був затриманий «організатор схеми». Якщо ваша уява намалювала когось із клерків Генпрокуратури – то у Вас занадто бурхлива уява. Затримали чергового одесита, який найняв підставних власників. Тут уже суд (на цей раз Печерський) проявив належну суворість і взяв його під варту [5]. Правда, одразу призначив заставу у розмірі 413 тис грн., тобто дозволив вийти на волю.
Більше злочинців слідство за півтора року не знайшло. Тобто ще є, звичайно, два суперзлочинці : Пшонка-батько і Пшонка-син, але вони далеко, а відтак – кінці у воду.
Але замуляло нас одне питання – а що сталось із людьми, які стояли між Пшонками і Держказначейством? Майже 70 млн – це не просто квіти подарувати. Це – купа віз, узгоджень, резолюцій і підписів. Нашою гіпотезою було те, що всі люди, які до цього долучились, теж давно мали б бути під Москвою. Бо не може ж пильне слідство ходити, нишпорити, а їх не помічати. Виявилось, може.
Ми почали із вершечку фінансової піраміди ГПУ, але там і залишились. Дуже вже стало цікаво і промовисто. Головним бухгалтером Генпрокуратури є Людмила Єрхова, яка працювала [6] у відомстві ще до приходу туди Віктора Пшонки, а після Майдану зберегла посаду – попрацювала при Махніцькому, Яремі і продовжує [7] при Шокіну.
У нас, звісно, є люстраційний закон, але він не торкається «кращих людей міста». Восени минулого року бухгалтер Єрхова зі своїм зятем-прокурором Андрієм Мілевським, відбули на прокурорський семінар у Краматорську, за що отримали статус учасника АТО. І хоч журналісти так і не змогли підтвердити [8], чи семінар той взагалі відбувся, але він дозволив багатьом працівникам прокуратури заручитися індульгенцією від люстрації.
Як свідчить копія листа Міністерства юстиції, що є у розпорядженні «Наших Грошей», у жовтні 2014 р. Віталій Ярема для певності спеціально звертався за роз’ясненням в Міністерство юстиції, чи загрожує Єрховій люстрація, якщо її служба не стосується правоохоронної та політичної діяльності.
Мін’юст не відреагував на натяки Яреми і відповів, що люстрація застосовується до службових і посадових осіб прокуратури і не зазначив про якісь винятки.
Втім Генпрокуратура, схоже, все-таки дуже хотіла винятку, оскільки Єрхова під люстрацію не потрапила. В грудні 2014 р. цю позицію Віталія Яреми зацементував [9] Окружний адмінсуд Києва. Суд виходив з того, що повноваження Єрхової як бухгалтера не підпадають під дію закону про люстрацію, яким засуджуються дії по сприянню узурпації влади президентом Януковичем, порушення прав і свобод людини.
Відтак Людмила Єрхова досі зберігає свою посаду, шукати її не треба, а відтак будь-який слідчий може поцікавитись, на яких засадах були перекачані гроші в Одесу, а якщо був «тендер-привид», то поспілкуватись зі всіма учасниками цього заходу.
Принагідно можемо, завдяки новим держреєстрам, підкинути ще кілька тем до розмови.
У своїй декларації [10] за 2013 рік Єрхова зазначила, що купила квартиру за 1,26 млн грн [10]., того ж року продавши попереднє житло за 1,04 млн грн. За допомогою держреєстру нерухомого майна ми з’ясували, що хоч нова квартира де-юре була незначно дорожчою від попередньої, але де-факто мова йшла за суперзміни.
Єрхова продала за $130 тис квартиру площею 43 кв.м. (жилпоща – 17 кв.м) на Оболоні. А купила за $160 тис квартиру площею 139 кв.м (плюс машиномісце) на елітному Печерську, а саме у новобудові по вул. Щорса, 44а (той самий, де обзавівся житлом син [11] Миколи Ламбуцького, нещодавно звільненого з посади директора «Київпастрансу» під зливу корупційних звинувачень [12]).
[13]Щорса, 44а на Печерську.
Виходить, що пані Єрхова продала квартиру на Оболоні і купила утричі більшу на Печерську за майже однаковою ціною.
Відмітимо, що за даними сайту [14] нерухомості, в будинку на Щорса 44-а квартира площею від 143 кв.м. коштує від 4,86 млн грн. Єрхова купила апартаменти до стрибку долара (при курсі 8 грн/долар). Якщо ціну квартири в декларації вказано правильно, то Єрхова зробила вигідне капіталовкладення.
[15] 
[16]
Син пані Єрхової – 25-річний прокурор Печерського району Кирил Волков – у липні 2013 року розжився квартирою в цьому ж будинку на Печерську. Як свідчить його остання оприлюднена декларація [17], у 2013 році Волков так само, як і його мати, продав якусь нерухомість за 1,20 млн грн. І в його декларації з’явилася квартира на 174 кв.м. – навіть більша ніж у матері – і два машиномісця. Крім того, молодий прокурор встиг накопичити на рахунку в банку 2,88 млн грн. і має два автомобілі – Infiniti fx37x (2011 р.в.) і Honda Pilot (2009 р.в.).
[18] 
[19]
Донька пані Єрхової Інна Мілевська відома як заступник прокурора Оболонського району. Вона та її чоловік – прокурор Голосіївського району Андрій Мілевський – декларують скромніші статки. У 2014 році вони придбали автомобіль за 160 тис грн. – суму, що майже співпадає із сумою їх загального річного доходу. Після цього незрозуміло, за які гроші прокурорська сім’я жила весь рік.
Але повернемось до основної теми. Ми, звісно, розуміємо, що випарування 70 млн грн. і купівля дорогих квартир – це співпадіння в часі і просторі. Детально ми описуємо цю ситуацію лиш для того, щоб постаратись зрозуміти: чому в кримінальних провадженнях, де фігурують дві сторони – ті, хто шле гроші, і ті, хто отримує – слідство займається лише однією групою?
Можливо, слідчим не вистачає досвіду і елементарної логіки? Тоді доведеться сподіватись лише новостворене Антикорупційне бюро. Там зарплати вищі, і конкурс був. Може, хоч там до розслідувань будуть підходити якось інакше.
Ірина Салій, «Наші гроші»