Чистий тендер. Важко, але можливо
Щоб зменшити корупцію на тендерах, громадськість і бізнес мають не тільки їх контролювати, а й, на жаль, організовувати.
Цей текст буде дискусійним, але саме для того він і писався. Його ідея викристалізувалась минулого року, коли до «Наших грошей» звернулось кілька крупних держпідприємств з пропозицією допомогти їм провести чесні тендери.
«Корупційні ми проводити вміємо дуже добре, а чисті – не виходить».
Можна, звісно, згадувати відомий анекдот про «місце прокляте», але пояснення цій парадоксальній фразі є, і доволі просте: часто на сьогоднішні тендери приходять лише фірми «епохи попередників». Як правило по двоє на лот. Нормальний бізнес державні закупівлі ігнорує. У результаті підряд розігрується між своїми, і питання тільки в тому, чи будуть вони давати чиновникам хабар, чи просто збільшать свою маржу.
Журналісти-активісти-депутати можуть після того, скільки завгодно писати про надмірні ціни – нічого від того не зміниться: тендер пройшов у рамках діючого законодавства, а dura lex, sed lex.
Чи можна змінити ситуацію, або бодай трохи її виправити? Ми вважаємо – що шанси є., правда, для цього треба трохи часу і терпіння.
Для початку треба зрозуміти, чому бізнес ігнорує державні закупівлі. Хоча здавалося б – зараз такі часи, що на рахунку кожна копійка. Основних причин є три:
- Бізнес не вірить у те, що його не викинуть з тендеру за «неправильно зроблену документацію», а тому не хоче витрачати час;
- Бізнес не вірить, що після виграшу підряду він отримає за поставлений товар (послуги) гроші, і не буде роками судитись;
- Бізнесу не потрібні проблеми із правоохоронцями. А виграний тендер – це майже гарантована «бесіда» з голодними кураторами від прокуратури-міліції.
Є ще кілька інших менш важливих причин – на зразок поганої поінформованості щодо тендерів чи невміння скласти документацію, але ці три – головні.
Що прикметно – електронні закупівлі, які стають все більш популярними – кардинально проблему не вирішують: яка різниця, яким чином проходить тендер, якщо учасників – двоє. Та й не всі закупівлі можна перевести в електронний формат.
А тепер власне – до дискусії. Пропозиція, як спробувати зламати сумну тенденцію. Для цього потрібно кілька пілотних проектів, результатом яких мала б стати методичка з назвою «Як провести ефективний тендер».
Варіант перший. Ідеальний.
У ньому беруть участь Державне (комунальне) підприємство, яке хоче чистого тендеру і група з кількох журналістів-активістів. Щодо ймовірного скепсису стосовно державного учасника – такі підприємства ( чи то пак – керівники) є. Справжня мотивація – чи їм потрібно правильно використати гроші, чи додатковий PR –неважлива. Щодо пошуків учасників від «громадськості» – тут ще легше.
Суть проекту полягає в тому, щоби забезпечити максимальну кількість учасників на тендері, хоча б 4-5.
Пропоновані для цього кроки:
- Обирається закупівля, на яку у держави точно є гроші і яка стосується достатньо масового товару.
- Через хоча б одне місцеве ЗМІ оголошується експеримент. У ньому декларується, що а). закупівля контролюється спільно з громадськістю; б). подача документів буде максимально лібералізована; в). гроші заплатять вчасно; г). неправомірні потуги міліції прокурорів будуть зарубані на корені.
- Ці ж умови доносяться напряму до тих виробників, які газет не читають. Знайти їхні контакти можна через «Вісник держзакупівель», бізнес-асоціації, довідки і т.д.
- Сама закупівля проходить радше не під контролем, а з допомогою залученої громадськості: очікувана ціна, текст оголошення, прийом документів. Стосовно останнього – ідеальним, хоча й складним варіантом була б перевірка пакету документації тендерним комітетом перед офіційною здачею. Фактично документи діляться на дві частини: дозвільну (довідки) і фінансову (цінова пропозиція). Державний орган (чи залучені фахівці) цілком могли б переглянути першу частину на коректність, щоб потім учасник додав фінансову і запакував свій пакет.
- Наступні етапи – розкриття пропозицій і контроль за оплатою поставленого товару. Добре було б, якби учасники експерименту пересвідчились в якості товару і його кількості. Часу це займає небагато, а схем при прийомці товару – достатньо.
- І останнє. Коли через якийсь час до переможця тендеру приходить голодний прокурор, то його начальник наступного ж дня отримує журналістський (депутатський) запит з пропозицією розповісти про мотиви такого витрачання робочого часу. А як робити прокурора-міліціонера відомим – суспільство вже навчилось.
Важливий момент. Успіх експерименту дуже залежить від довіри до його учасників. Бо якщо цим буде займатись лише держпідприємство – ефективність буде значно нижчою. У цьому можна пересвідчитись бодай на прикладі Міністерства оборони, яке мало не щодня кличе учасників на тендери, обіцяючи заплатити вчасно, переходить на електронні закупівлі, клянеться про відсутність корупції – однак деякі лоти все-одно залишаються «голими». Напряму звернутись до всіх потенційних учасників при такому обсязі закупівель міністерство не здатне, а сам бізнес ще не вірить.
Відтак журналісти чи депутати «від громадськості» мають бути бодай трохи відомими у своєму регіоні. Для того, щоб бізнес розумів, що його використовують не для прес-релізів, і що це справді шанс отримати підряд.
Що би мало статись в результаті?
В ідеалі: 1. Проведена низка ефективних тендерів, які можна проаналізувати, чому вони стали ефективними 2. Рекомендації державним органам, як провести таку ж процедуру, уже без залучення громадян.
І тут неважливо, що одна закупівля пройде за новими правилами, а дев’ять – «як завжди». Може, навіть навпаки, для порівняльного аналізу – так краще.
До речі, деякі держпідприємства такі методички мають. Ми описували нещодавно ситуацію, коли менеджерку Укрзалізниці мало не посадили до в’язниці за те, що вона не відмоніторила ціни перед тендером. Однак подібні приклади і не системні, і не чітко регламентовані.
Для отримання повної картини можна, звісно, і ускладнити процес залучення громадськості.
Маємо на увазі варіант 2, коли пересічні люди моніторять конкретний тендер, але держпідприємство цього не хоче.
У такому разі чиновникам повідомляється, що от саме ця закупівля пройде прозоро, хочуть вони цього чи ні. А далі – за шаблоном. Є підозра, що державні замовники плюнуть на цей лот – «хай пройде, як пройде» і сфокусують свої корупційні погляди на інших закупівлях.
І останнє. Цей текст має дві мети. Перша: закликати фахівців до дискусії – бо не всі підводні камені видні одразу. Друга: натякнути громадським організація, що одне з грантових оголошень Фонду «Відродження» – цілком відповідає канві цієї ідеї. Був би лише час і натхнення.
Олексій Шалайський, «Наші Гроші»