Патентний перекладенець
22.06.2015   //  

cakeЯк голова Держслужби інтелектуальної власності уникла проблем з розпилом мільйона доларів, а потім – і люстрацією.

Деякі люди вважають, що професія перекладача хоч і почесна, але не надто прибуткова справа. Це не так. Бо якщо перекладач працює не в затурканій Німеччині чи Іспанії, а в країні можливостей – Україні, то він легко може стати доларовим мільйонером. Правда, для цього треба знайти ще й «держпідприємство можливостей». Судовий реєстр підказав нам, що принаймні одне таке існує – «Укрпатент». Повна назва – «Український інститут промислової власності».

Подивитись на професію перекладача іншими очима нас змусило рішення суду, надибане в відповідному Реєстрі. Із нього виявилось, що «Укрпатент» роками переплачував за послуги перекладу, і до того ж пристойні гроші.

Держфінінспекція, яка перевіряла патентовиків за 2011-2014 роки, з’ясувала, що переплата приватному ТОВ «Науково-технічні переклади» склала майже 8 мільйонів гривень (переклад на російську, українську та англійську мови патентів, рефератів, тощо). За даними ревізорів, фірма завищувала зарплати виконавців і робила це регулярно. А сама схема почалась ще далекого 2003-го року.

На жаль, невідомо, скільки грошей втратила держава в інші роки співпраці «Укрпатенту» із «Науково-технічними перекладами». Цілком може бути, що сума була співставною.

Щоправда, більше нас занепокоїв інший факт: чому Держфінінспекції вдалось помітити переплату, а «Нашим Грошам» – ні? Виявилось, усе до болю просто.

Ми і не могли проаналізувати цих тендерів, бо їх у «Віснику держзакупівель» просто не публікували.

Система працювала так: у 2003 році була укладена первісна угода, а потім щороку укладали додатки до неї, змінюючи ціну і обсяг робіт.

Ми не змогли ні скорелювати дії «Укрпатенту» із законодавством, ні знайти аналогів у тендерній історії України. Так що, схоже, схему винахідникам можна патентувати. Як об’єкт інтелектуальної власності.

Власне для того, щоб віддати шану усім розробникам нового методу, мусимо спершу назвати усіх учасників процесу.

«Укрпатент» з 2001 очолювала Алла Красовська. У 2003 році держпідприємство зблизилось із «Науково-технічними перекладами» і відповідно – його директором – Георгієм Жаріновим.

А згодом трапилась магія. Приблизно у 2006 році Алла Красовська взяла собі прізвище Жарінова, а ще виявилась прописаною з директором перекладацької фірми на одній адресі. А сам Жарінов приблизно у цей же час перекваліфікувався з директора «Науково-технічних перекладів» у засновника фірми.

Після цього співпраця Жарінова і Жарінової не мала шансів припинитись. Що і було доведено наступними багатьма роками. Мало того. Хоча Жарінова у 2012 році покинула «Укрпатент», її колишні підлеглі продовжили плідну співпрацю із давнім приватним партнером, що в українських реаліях свідчить, що екс-директор не списаний на берег, а лишився в «правильній кадровій обоймі».

Хоча формально її трудову книжку покидало по різним галузям – після «Укрпатенту» вона очолила відділ розвитку перспективних напрямів IТ технологій управління телекомунікацій Українського державного центру радіочастот. А потім взагалі стала проректором з навчальної роботи та соціально-економічного розвитку Київського національного університету будівництва і архітектури.

жарінова

Вже після Майдану її метання припинив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк – у листопаді 2014 року уряд призначив Жарінову головою Державної служби інтелектуальної власності України. Напевно, як фахівця-винахідника.

Про деякі аспекти призначення поговоримо нижче, а поки повернемось до схеми, яка виявилась напрочуд ефективною. Суд, у якому нове керівництво «Укрпатенту» за нової влади намагався стягнути з приватників переплату, передбачувано закінчився нічим. І це зрозуміло: робота зроблена, акти підписані, застережень у держпідприємства у свій час не виникало.

Так що «сторони вільно на власний розсуд визначили об’єм робіт, що підлягають виконанню, та їх вартість». Що ж до перевірки ДФІ, то, як вказав апеляційний суд – акт ревізорів про завищення вартості послуг перекладачів «не несе жодного імперативного характеру для учасників спірних правовідносин».

Простими словами це означає, що всі надибані державними ревізорами докази переплати є їх приватною думкою, на яку «Укрпатент» і «Науково-технічні переклади» можуть зважати як їм заманеться.

Звісно, ДФІ могло би звернутись до правоохоронних органів, як, зрештою, і нове керівництво. Але цього в рішенні судів не зафіксовано. Тобто або не звертались, або ж міліція розслідує справу традиційно: однією рукою гортають матеріали перевірки, іншою тримають шматок батона, а очі в цей час блукають у пошуках масла.

Закон взагалі стає якимось безпорадним, коли вступає в царину інтелектуальної власності. Наприклад, дивом забуксував на цих теренах навіть закон про люстрацію.

Його суть проста: усі керівники державних органів мають здати автобіографічні дані кадровику їхньої установи. Кадровик має подивитись на ці дані, і сигналізувати начальнику Держслужби про слизькі моменти.

Наприклад, чи вважати два роки роботи на посаді директора держпідприємства «Український інститут промислової власності» за часів Януковича перепоною для зайняття посади директора Держслужби інтелектуальної власності. У випадку будь-яких сумнівів дані мали б передаватись до Мінюсту для остаточного вирішення.

Ми не знаємо, на якому етапі забуксувала перевірка. У мережі знайшовся лише наказ Жарінової від 27 лютого 2015 року. Згідно з яким Жарінова звільнила саму себе від люстраційної перевірки:

«Провести в Державній службі інтелектуальної власності України (далі – ДСІВ) перевірку, передбачену Законом працівників ДСІВ та керівників державних підприємств, організації, що належать до сфери управління ДСІВ, окрім Голови ДСІВ…».

жарінова наказ люстрація

Судячи з того, що люстраційних відгуків від урядовців теж не чути, будемо вважати, що і тут колишню очільницю «Укрпатенту» знову пронесло.

Нам залишається лише зафіксувати нову схему і чекати нових тендерних успіхів, тепер уже від Держслужби інтелектуальної власності. Правда, про нові досягнення винахідників ми, певно, дізнаємось років через 8-10, коли у Реєстрі судових справ з’явиться справа, яка легалізує нові додатки до старих договорів.

Шукати у Реєстрі будемо за тегами «Рішення. Господарські», а не «Вироки. Кримінальні». Бо це все ж таки винахід.

Юрій Ніколов, Ірина Салій, «Наші Гроші»