Історія одного боргу
31.07.2014   //  

kredityФірма «Південьзахідшляхбуд», яка за останні три роки взяла на тендерах 3 мільярди, зв’язалась з Януковичем.

Будівельна компанія «Південьзахідшляхбуд» («ПЗШБ») упродовж останніх років часто з’являлася в наших публікаціях – вона була одним з тендерних лідерів дорожньобудівельної галузі, регулярно виграючи підряди на роботи в різних регіонах. Однак з падінням режиму Януковича це непересічне везіння похитнулося.

Перший публічний дзвінок пролунав у квітні, коли стало відомо про серйозні борги перед робітниками. Спершу у Вінниці з’ясували, що фірма винна працівникам понад 5 млн. грн., останній раз людям видавали гроші у січні – при чому це була зарплатня за жовтень. Кілька тижнів тому з’явилася й аналогічна інформація по одній з філій на Хмельниччині – там заборгували близько 2 мільйонів.

Далі більше – прокуратура почала розбиратися із тендерами «ПЗШБ». У квітні проти «ПЗШБ» порушили справу щодо підряду на капремонт 4,5 км дороги поблизу Гайсина вартістю 39,82 млн грн. Суд встановив, що «ПЗШБ» подав у складі документації довідку, згідно з якою чистий збиток фірми за перше півріччя 2013 року складав близько 25 млн. грн., а загалом на той момент – близько 39 мільйонів, що мало б бути кваліфіковане як збитковість і фінансова неспроможність для участі в торгах. А відтак тендер і договір визнали недійсними.

За цим судом не забарився й інший, знову на рідній Вінничині, але вже стосовно іншої дороги. 14 липня ГПУ повідомила, що подало в суд на стягнення з «ПЗШБ» близько 28 млн гривень. Справа у тому, що фірмі були перераховані державні кошти за ремонт траси «Київ-Харків-Довжанський», але робіт так і не виконали. Рішення по цій справі ще немає.

Переглянувши судові справи «ПЗШБ» за останні півроку, ми з’ясували, що з фірми наразі багато хто намагається вибити борги.

З кінця минулого року з нею судиться «ВТБ Банк»: один суд на 7 мільйонів уже виграв, тяганина за ще 40 мільйонів триває.

Окрім того, у червні з «ПЗШБ» уже стягла 14 мільйонів боргу італійська компанія «TodiniCostruzioniGeneraliS.p.A.». Цікаво, що італійці, обґрунтовуючи позов, зазначали: вартість чистих активів української фірми «є меншою від статутного капіталу, що передбачає або зменшення статутного капіталу або ліквідацію підприємства». І навіть просили суд накласти арешт на майно, поки його не вивели подалі від кредиторів.

Вибиває борги з «ПЗШБ» ще і державний «Ощадбанк». За даними «Ділової столиці», госпсуд Вінницької області вже розпорядився віддати борг у розмірі 60 мільйонів, при чому стягують його уже в вигляді майна – виробничого комплексу там же, у Вінниці. Загалом же «Ощадбанк» впритул узявся за всю групи пов’язаних з «ПЗШБ» компаній «Альфадорбуд» і «Будівельне управління №813», вимагаючи з них понад 400 млн грн.

Нагадаємо, «ПЗШБ» раніше був частиною корпорації «Золоті ворота» Сергія Самусєва. Потім основну частку в 82% переписали на компанію «Альфадорбуд» віце-президента корпорації – Віктора Ящука, а решту на його дочірнє ПАТ «Будівельне управління №813». А зараз, щоб кредиторам життя не здавалось занадто легким, «Альфадоробуд» перереєстрували у … Севастополь, нині непідвласний українському правосуддю.

Уся ця картина важко вкладається в голові: за даними «Вісника держзакупівель» за останні шість років фірма виграла тендерів на 3,51 мрд грн. Більша частина, майже 3 мільярди, припала на 2011-2013 р.р. (рік поточний поки «нульовий», бо наразі кошти на дороги видають в основному облавтодорам у форматі «полатати дірки»).

пзшб тендери

Що стало причиною стрибка у 2011 р. пояснити було важко. Ниточки тяглися до двох відомих осіб.

Перший – Віктор Медведчук, радником якого працював вищезгаданий Самусєв, коли той займав посаду першого замголови Верховної Ради в 2000–2001 роках. А віце-президент корпорації – Віктор Ящук – очолював Бурштинський лісокомбінат в Закарпатті, коли регіон знаходився під впливом медведчуківської СДПУ(о).

Другий – Євген Прусенко, який з 2010 по весну 2013 року був заступником керівника «Укравтодору» Володимира Демішкана, а потім і сам керував структурою аж до втечі Януковича. Справа в тім, що Прусенко у 2005-2006 роках працював саме у «Золотих воротах».

Однак, Медведчук був давно і далеко. А щодо Прусенка, то його представники минулого року навіть зверталися до «Наших Грошей» з проханням не надто зациклюватися на зв’язку чиновника з корпорацією. Мовляв, Прусенко очолював лише департамент технічного розвитку дорожнього сектору «Золотих воріт» – і, знову ж таки, давно.

Може й так. Тим більш, що в старому офісі «межигірського» «Танталіту» сплили документи, які додали нових штрихів до портрету «ПЗШБ».

Це договір поруки на позику «ПЗШБ» у «Укрбізнесбанку» на суму 70 мільйонів. Сумнівів у тому, фірма справді його брала немає – відповідні дані про кредит відображені у річній звітності на SMIDA за у 2012 р.

кредит12сміда ПЗШБ кредит

Цікавими у цьому документі є три факти.

Перше – позичати 70 мільйонів фірма пішла не куди-небудь, а в сімейний «Укрбізнесбанк». Фінансову установу, зв’язки котрої з родиною екс-президента ми докладно розписали кілька місяців тому, і яка відома тим, що обслуговувала фірми «межигірської групи», в тому числі у справах не надто прозорих.

Друге – поручителем на позику виступив сам «Танталіт» – «маточна» фірма януковичевського «Межигір’я». Ми не знаємо, наскільки важко чи легко було отримати кредит в «УББ». Але ми розуміємо, що отримати в поручителі сам «Танталіт» можна тільки на особливих умовах співпраці.

І третє. Згідно з даними SMIDA, погасити кредит фірма повинна була влітку минулого року. У договорі поруки дедлайн перенесено на 31 грудня 2013 р. А сам договір поруки датований 24 грудня 2013 р. Це за тиждень до крайнього терміну погашення кредиту. Той факт, що фірма брала поручителя в останній момент, швидше за все, означає, що віддавати було нічим, і позику в результаті гасив поручитель. Принаймні у звіті по зобов’язаннях за 2013 р. кредит від «УББ» уже не фігурує.

Ми не маємо звички гадати на кавовій гущі, а відтак не будемо розвивати гіпотези з приводу того, які стосунки, коли й за яких умов могли так тісно пов’язати будівельників «ПЗШБ» з головною президентською компанією. Разом з тим, сам факт цього зв’язку, як нам здалося, варто вписати в історію. Адже це тендерна історія вартістю в три мільярди, використання яких, щось нам підказує, зараз якраз на часі перевірити.

Леся Іванова, «Наші Гроші»