Бенкет під час АТО-3
10.06.2014   //  

soldierНова влада не тільки вступає у купи корупційного лайна, дбайливо розкладені попередниками (див. «Бенкет під час АТО» і «Бенкет під час АТО-2»), але й імпортує нові схеми з Росії.

Уже другий місяць у середовищі українських антикорупціонерів триває конфлікт. Погрузли у ньому і громадські організації, і посадовці, і навіть частково – журналісти. Каменем, що сколихнув кола на воді, став проект постанови Кабміну, який мав би відповісти на запитання: «Що робити з арештованим майном людини, проти якої ведеться слідство?»

Вилетів цей камінь із глибин МВС і президентської Адміністрації, що включило в дискусію мало не всіх причетних до антикорупційної політики держави.

Одна біда: більшість дискусій точиться щодо деталей постанови, тим часом, як сам її принцип, на думку «Наших грошей» – є абсолютно корупційний. Постанова дозволяє легально пограбувати будь-якого бізнесмена, а схема пограбування перенесена з російського досвіду.

До цього часу закон не надто втручався в майно, яке слідчі конфісковують у якості речових доказів. Однак у постреволюційній Україні такого майна стало набагато більше, ніж у дореволюційній.

Формальним поштовхом для занурення у нову тему стали бензин і нафта на суму близько 1 млрд грн., вилучені міліцією по справі «кооперативу ім. Курченка». Голова МВС Арсен Аваков вирішив, що це швидкопсувні продукти і їх важко зберігати. Тому анонсував публічний аукціон з продажу курченківського палива на підставі «разового» рішення Кабміну.

Однак не тільки Курченко покинув Україну і залишив тут майно. Гвардія Януковича не змогла забрати з собою багато ліквідних речей, які можна конфіскувати та продати. Відтак під цю тему почали шукати системне вирішення. І от знайшли.

«Наші Гроші» вчитались у проект урядової постанови під назвою «Порядок реалізації речових доказів у кримінальному провадженні, зберігання яких стороною обвинувачення через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів».

За нашою оцінкою, цей Порядок не просто корупціогенний. Він ще й створює умови для міліцейсько-прокурорської сваволі у відношенні до будь-якого підприємця, який видається слідчому підходящим кандидатом на роль дійної корови.

Як має діяти схема

Ось що пропонується у проекті, який вноситься через МВС Арсена Авакова, і який не викликав зауважень у міністрів економіки Павла Шеремети і фінансів Олександра Шлапака:

  • Слідчий/прокурор порушує карне провадження стосовно якогось підприємства і вирішує «тимчасово вилучити» у якості речових доказів якесь майно. Наприклад, за підозрою у контрабанді можна вилучити партію мобільних телефонів. Або накласти арешт на майно горілчаного заводу за підозрою, що там гонять контрафакт.
  • Слідчий/прокурор вирішує, що вилучене майно є громіздким і його зберігання викликає «зайві труднощі».
  • Слідчий/прокурор може на протязі трьох днів отримати письмову згоду від власника майна на продаж конфіскату. А може навіть не заморочуватись. Якщо власник відмовляється, або його «місцезнаходження не встановлено», то звинувачення може звернутись до слідчого судді або суду і отримати рішення про продаж конфіскату за відсутності сторони захисту.
  • Оцінка та облік майна проводиться геніально – цим має займатись спеціальна комісія, яка створюється окремо для кожного окремого карного провадження. До складу комісії входять чотири людини: представник сторони обвинувачення (слідчий, прокурор), який вилучив майно, представник податкової або митниці (якщо мова йде про контрабанду), представник держустанови, яка продаватиме майно (визначається на око), представник органу внутрішніх справ, якщо такий орган забезпечує зберігання майна.
  • Ці люди можуть абсолютно на свій розсуд визначити скільки коштує конфісковане майно і визначити стартову ціну для аукціону. Звісно, вони можуть розгубитись при визначенні «ринкової» ціни на горілчаний завод, тому комісія може (наголошуємо – не має, а може) залучити «фахівців з відповідних питань» також абсолютно на свій розсуд. Наприклад, таким фахівцем може стати якийсь бухгалтер з МВС, який підмахне довідку про те, що горілчаний завод коштує приблизно 100 тисяч гривень, а мобілки – по 100 гривень за штуку. Загалом на попередню роботу комісії відводиться три дні, на оцінку майна – тиждень. Після цього – продаж.
  • Рухоме майно виставляють на аукціон за стартовою ціною і якщо воно не продано впродовж 30 днів його здешевлюють на 10%. Ще через місяць непродажу його можуть уцінити ще на 20%. Щодо нерухомого майна все те саме окрім термінів – проміжок між аукціонами становить 90 днів.
  • Якщо не вдалось продати навіть на третину дешевше від стартової ціни, якийсь «центральний орган виконавчої влади, що формує державну політику у відповідній сфері, приймає рішення про подальше розпорядження таким майном». Це може бути що завгодно. Наприклад, митниця вирішить, що зберігати конфісковані мобілки немає змоги і тому їх треба взагалі утилізувати, або продати по 1 гривні за штуку. Або «Укрспирт» вирішить, що конфіскований горілчаний завод треба безкоштовно передати в управління ТОВ «Роги та копита».

Важливо: все це має відбуватись ще до того, як закінчиться провадження щодо бізнесмена, у якого було конфісковано майно. А воно зрештою може закінчитись і на користь бізнесмена. У такому випадку він має отримати назад, те що у нього було конфісковано, але тепер це вже не товар, а гроші, за які вдалось цей товар продати. Якщо мобілки продані по долару за штуку – то нема на те ради. Така в них на даний момент ринкова ціна.

Як це працювало у Росії

А тепер можна уявити, що все це стосується не лише Курченка, Пшонки, Клюєва, Януковича, а взагалі будь-якого бізнесмена. Наприклад, вирішить слідчий, що варто жахнути по Лакшмі Мітталу постановою про конфіскацію металу. Власник криворізького меткомбінату, зрозуміло, зрештою відіб’ється від звинувачень. Тільки віддадуть йому, наприклад, лише 70 або й взагалі 20% від того, що метал коштував насправді.

А тепер уявіть, що про всю цю перспективу слідчий відразу розповідає фігуранту ще до рішення про реалізацію речдоків. Бо, як кажуть шахісти: «Загроза – важливіша від її виконання». Що робитиме підозрюваний? Запропонує 10-20-30%?

Щоб було простіше уявляти, наведемо приклад того, як все це років десять тому спрацювало в Росії.

Тоді місцева міліція влаштувала сеанс боротьби з імпортерами мобілок і заарештувала сотні тисяч телефонів через різні надумані претензії. Дуже швидко конфіскат опинився на ринку за смішними цінами. Наприклад, державний Російський фонд федерального майна за постановою Слідчого комітету МВС продавав телефони Philips по 55 рублів 53 копійки, тобто по $2 за штуку.

Деякі імпортери з цим змирились і «повирішували» питання з міліцією. А один вирішив боротись – власник мережі магазинів «Евросеть» Євген Чічваркін влаштував бучу у медіа, почав судитись. Зрештою йому повернули 117 тисяч конфіскованих мобілок. Але ще 50 тисяч не віддали, мовляв, вони були «шкідливі» для здоров’я, і їх переробили в утиль.

Згодом частину «утилізованих» телефонів виявили на ринку.

Міліція запам’ятала Чічваркіну його негідну поведінку і порушила проти нього чергову надуману справу за викрадення людини. У результаті бізнесмен був змушений втекти до Англії та продати «Евросеть» за безцінь. Неофіційно казали, що йому заплатили за мережу не більше $350 млн (а то й взагалі нічого в обмін на закриття справи), тоді яке вже за рік магазини було перепродано за $2 млрд (мова йде про мережу магазинів у всьому СНД, в тому числі й Україні).

Тищенко

Олену Тищенко у Росії звинувачували в махінаціях, однак амністували і вона зявилась в Україні.

У веселі 90-ті

«Наші гроші», виходячи із власного досвіду, завжди вважали, що українські корупціонери є людьми кмітливими. Деякі схеми, які вони провертають, дивують своєю глибиною і нестандартністю.

І от раптом нам нав’язують схему десятирічної давності однієї з найкорупційніших країн світу. Просту і ефективну, як лом у руках ведмежатника.

Ми розуміємо, що написаний цей проект був списаний із російських реалій не просто так. Адже розроблений і презентований він був Міжвідомчою робочою групою з питань антикорупційного законодавства на чолі з Оленою Тищенко. Нагадаємо, що ця юристка з’явилась у владі на запрошення голови Адміністрації президента Сергія Пашинського, а перед тим працювала саме в Росії, будучи адвокатом казахського мільярдера Мухтара Аблязова, якого звинувачували у розкраденні грошей БТА-банку.

Але нам насправді однаково, як це з’явилось. Головне питання: як це взагалі могло з’явитись? Під словом «це» маємо на увазі – влаштування в Україні одного з найгірших проявів російської корупції.

Зрештою, наша країна ніби-то прагне до Європи. І саме європейський досвід мав би стати головним, однак на нього в урядових документах поки що жодних посилань.

Доведеться нам описати його в наступному матеріалі. Треба ж допомогти державі. Бо раптом теперішні представники влади не читають англійською.

Юрій Ніколов, «Наші Гроші»