Тарас Шевченко і бабло
20.11.2013   //  

13Заробляти на святинях завжди приємно. Бо грішно рахувати гроші на богоугодну справу. А заради ремонту столичного музею Шевченка можна й на закон плюнути.

Українські чиновники люблять проводити будівельні тендери заднім числом. Бо завжди приємніше спершу знайти «правильного» будівельника, а вже потім підлаштувати під нього тендер. «Правильність» виконавця, зрозуміло, залежить зовсім не від того, наскільки дешево і якісно той будує.

Тому «Наші Гроші» звикли до того, що на реально виконаних будівельних підрядах розкрадається від чверті до половини кошторису. Бо воно ж не видно, що там під штукатуркою чи під землею закопано, доводиться вірити на слово, що поклали всі цеглини та труби потрібної якості.

Наступна історія у цьому сенсі класична. У ній є і «заднє число», і питання щодо ціни, і навіть вже чітко сформульовані підозри до підрядника. Тобто для літописання цього тендеру потрібні уже зовсім не журналісти. Але все по черзі.

Так сталося, що за останні два роки українська влада дуже полюбила Тараса Шевченка. У фінансовому сенсі.

Тільки-но ставши президентом у 2010-ому, Віктор Янукович розпорядився покращити Шевченківський заповідник під Каневом. Почали традиційно для Віктора Федоровича – з вертолітного майданчику і турбази для відпочинку за 148 млн грн. Поки будували, то важкою технікою зруйнували каналізаційний колектор, на відновлення якого знадобилось 10 млн грн.  І хоч тим вертовокзалом і досі ніхто не користується, однак гроші освоїли і , так би мовити, шану Кобзарю віддали. Так шевченкіана почала проникати в оточення Януковича.

Минулого року хтось розумний підмітив, що на 2014 рік припадає 200-річчя від дня народження поета. І з-під пера президента виходить указ про помпезні святкування у рік, коли в Україні буде проходити передвиборча президентська компанія. Можна не сумніватись, що Януковича вдягнуть у вишиванку і будуть крутити усіма телебаченнями. Піарники навіть вирішили підтягнути під цей контекст СНД.

Однак ми зараз про дивіденди, але не політичні.

До ювілею Янукович розпорядився не лише святкувати, а й відремонтувати низку шевченківських місць. І понеслось освоєння бюджетів.

На ремонт Національного музею Шевченка, який знаходиться на київському бульварі Шевченка, дали майже 30 млн грн. 14 листопада підряд на цей ремонт вартістю 29,40 млн грн. отримало споживче товариство «Інбуд».

Усе пройшло як книжка пише – відкриті торги, два учасники, перемога дешевшої заявки. Усе було би гаразд, якби не забагато свідків. Річ у тому, що ремонт музею почався задовго до укладення угоди з підрядником. І це помітили, здається, усі. Навіть телеканал «Інтер» зафіксував розпал будівельних робіт ще 25 жовтня, майже за місяць до офіційного обрання підрядника.

Директор музею Дмитро Стус не побачив у цьому жодної своєї вини, оскільки за рішенням КМДА тендер проводив не музей, а комунальне підприємство «Житлоінвестбуд-УКБ».

Лист МінкультуОднак питання, м’яко кажучи, залишаються. Напевно, лише директор може пояснити, чому музей Шевченка на початку літа (тобто ще до оголошення реставраційного тендеру) вирішив допустити фірми «Інбуд» та «Фундамент» до проведення підготовчих робіт на території музею (див. лист Мінкульту).

Можна, звичайно, просто втішитись із геніальної передбачливості бізнесменів – не кожен відчує нутром про майбутнє оголошення багатомільйонного тендеру. А можна це назвати і більш приземлено: «незаконна конкурентна перевага». Що ж стосується початку самого ремонту ще до оголошення переможця – то це вже просто кримінал.

Ясна річ, що чиновники будуть шукати різні виправдання, пояснюючи, що головне для них – не ігри в бюрократію, а щоб музей відремонтували. До того ж підрядник – фірма перевірена, усі могли переконатись у якості її робіт на прикладі музею історії Києва по вул. Б.Хмельницького, 7.

Однак в тім то і справа, що фірма «Інбуд» – перевірена. У тому числі ревізорами:

«Під час ревізії комунального підприємства «Житлоінвестбуд-УКБ» фахівці Держфінінспекції в м. Києві перевірили факти, викладені у зверненні громадян щодо можливих порушень фінансової дисципліни, та виявили втрати фінансових ресурсів на суму майже 300 тис. грн. Зокрема, підрядник ТОВ «БК «Азур Груп» включив до актів виконаних будівельних робіт вартість роботи машин і механізмів, які фактично не використовувались. Тож підприємство зайво сплатило товариству 100 тис. грн. Окрім того, те саме ТОВ «БК «Азур Груп» і компанія «Інбуд» завищили норми витрат на будматеріали, здорожчавши таким чином вартість ремонтно-будівельних робіт на загальну суму 192 тис. грн.», – йдеться у повідомленні прес-служби ДФІ.

Тобто влада вирішила віддати 30 мільйонів фірмі, яку ревізори вже ловили на завищенні кошторисів. При цьому не просто віддати, а ще й через  фіктивний тендер, адже переможець почав роботи ще до закінчення марудної бюрократичної тяганини.

Наприкінці кілька слів про переможців. Гадаємо, українці мають право знати прізвища успішних бізнесменів, які виграють державні тендери, особливо в останні два роки.

СТ «Інбуд» заснували Віктор Нотевський, Михайло Бобрик, Микола Палієнко і Валентин Хоменко.

Люди як люди, нічого незвичного. Хіба що один нестандартний зв’язок простежується через Віктора Нотевського. Він є бізнес-партнером Леоніда Скалозуба (разом заснували ПП «Сіалс»). Це відомий міліціонер, який у 2005-2010 роках очолював Департамент державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України. Його державна кар’єра скінчилась у 2010 році, коли знавець корупції пішов на роботу до Ріната Ахметова – очолив департамент безпеки «Першого українського міжнародного банку», а згодом став заступником голови правління ПУМБу.

Тендерні успіхи «Інбуду» також почались у 2010 році. Тоді фірма почала вигравати підряди того самого КП «Житлоінвестбуд-УКБ», отримавши їх на 355, 92 млн грн. (будівництво житла на вул. Сергія Лазо, музей історії Києва, школи №128 на вул.Раїси Окіпної, легкоатлетичного манежу по проспекту П.Тичини,18 і тепер музею Шевченка).

Однак, безумовно, усе це може бути простим збігом обставин.

Ще одне цікаве прізвище з’являється у фірмах, які є супутниками «Інбуду». Мова йде за вищезгадані ПрАТ «Фундамент» та ТОВ «БК «Азур Груп». Нагадаємо, перша фірма разом з «Інбудом» була допущена до підготовчих робіт у музеї Шевченка, а друга разом з «Інбудом» фігурувала у повідомленні ДФІ.

Якщо коротко, то ланцюжок слідів від цих фірм тягнеться до такого собі Віктора Водолазького, який віднедавна займає відповідальну посаду у КП «Київтранспарксервіс».

Так випадково сталось, що під час підготовки цього тексту телевізійна група «Наших грошей» розкопала причетність Водолазького до роздачі парковок своїх фірмам і до дружби із забудовниками з «Азуру».

Деякі бізнесмени, ображені діяннями Водолазького, натякають, що діє він далеко не в своїх інтересах, і піднімають пальця кудись нагору. Однак, оскільки ми воліємо оперувати лише фактами, то звертати на це увагу не будемо.

Що ж до фактів, то Водолазький офіційно був акціонером «Фундаменту» до середини 2012 року, згодом передавши свій пакет акцій такому собі Віталію Пузійчуку з міста Малин Житомирської області.

Також у 2012 році відбулись зміни у схемі власництва «Азур груп». Наприкінці року її власником стало ТОВ «Будівельна група «КЖБК», яке належить кіпрській «Кісеторн лімітед». Однак до цього «Азур груп» було записано на ТОВ «КЖБК», засновниками якого були Надія Ярош та Віктор Пузійчук, батько вищезгаданого Віталія Пузійчука з «Фундаменту».

Окрім цього Водолазький раніше очолював ТОВ «Мисливсько-рибальське господарство «Гамарня», яке прописане у місті Малин.

Варто відзначити і тендерні успіхи сім’ї Пузійчуків, які неможливо пояснити банальною удачею житомирських бізнесменів. «КЖБК» з моменту заснування «Вісника держзакупівель» у 2008 році відмітилось державними підрядами на 604,58 млн грн. У 2012 році ця фірма повністю зникає з тендерів, а її місце займає «Азур груп», яке натендерило за півтора року вже 889,20 млн грн. У тому числі 127 млн грн. на швидкісний трамвай на Троєщині та 390 млн грн. на житловий будинок для столичних працівників СБУ по вул. Трутенка, 3.

Таким чином Пузійчуки натендерили півтора мільярда гривень. Із такими темпами малинські бізнесмени невдовзі зможуть прокрастись у регіональний список «Форбс». З чим їх і вітаємо. А хто посприяв їм у такій удачі –  нам однаково. Як однаково і те, хто порадив музею Шевченка так ласкаво поставитись до бізнесменів з «Інбуду». Бо якщо говорити знову ж таки лише фактами, то оcь він – тендер, ось – реальний час початку робіт, а ось – Закон. Який включає в себе різноманітні Кодекси з характерними назвами.

Юрій Ніколов, «Наші Гроші»