Суд підсадив до палацу Ахметова сусіда
У більшості регіонів України, щоб отримати ділянку в 7 га в центрі міста потрібен дозвіл міської влади. Оточенню Бориса Колеснікова у Донецьку достатньо прихильності місцевого суду.
Якби український судовий реєстр був написаний людською мовою, то світова література не знала би Маркеса. Бо невиразні образи його творів – Хосе Аркадіо Буендіа чи Фернанди дель Карпіо – померкли би супроти незмінних героїв українського епосу – «особи 1», «особи 2» і «особи 3».
Ми вирішили бодай частково виправити цю несправедливість, і дати змогу торкнутись прекрасного ширшим колам українців. Тим паче, що читання цієї літератури не тільки розчулює душу, а й може укріпити матеріально. Якщо, звичайно, комусь вдасться повторити сюжет. Так от.
Історія про те, як ТОВ «Мегасервіс», дуже близьке до оточення Бориса Колесникова, без рішення сесії отримало в центрі міста дві ділянки землі – 0,72 га і 6,6 га. Та що більша – центровішою не буває: просто біля палацу Рената Ахметова в місцевому ботанічному саду.
Почнемо з меншої ділянки, оскільки тут всі судові інстанції, включно з найвищою, уже пройдені. Що ж до «сусідсько-ахметовської» – не вистачає формального рішення Вищого господарського суду. Як на нас – сущої дрібнички. Якщо особливо зважити на те, як розвивались події щодо першої справи.
Отож. У 2006 році «Мегасервісу» вдалось знайти в центрі Донецька 0,72 га незайнятої землі. Зрозуміло, що природньою реакцією стало бажання попросити її в оренду. Для офісного будинку і автостоянки. На максимальний термін – 49 років.
Ділянка в 0.72 га на перехресті бул. Шевченка та вул. Челюскінців у Ворошиловському районі Донецька.
Земельній комісії міськради прохання сподобалось, і фірмі дозволили збирати документи. «Добро» від усіляких земельників- будівельників-екологів вдалось отримати на диво швидко. Тільки на цьому успіхи закінчились.
Річ у тому, що землю міста роздає сесія, відтак «Мегасервіс» звернувся до колективного мозку Донецька. Однак виявилось, що писати листи в Донецьку міськраду, це те саме, що в «Спортлото». Судячи із судових рішень, фідбеку звідти не поступило: ні «за», ні «проти».
Виходів у спраглих землі лишалось кілька: ходити-стукати у всі двері, подавати в суд «за бездіяльність», звертатись до преси, давати хабара… Але «Мегасервіс» обрав найнесподіваніший і досить дивний шлях – він просто розслабився.
І от у такому розслабленому стані проіснував принаймні – до 2008-го, тобто до того часу, коли новий Закон України змусив продавати комунальні землі на аукціоні.
На чергове запитання «Як там наша ділянка?» міськрада у відповідності до чинного законодавства відповіла: «Вибачте, халява закінчилась».
Це ввело «Мегасервіс» в черговий ступор, у якому він перебував ще чотири роки. Аж раптом у 2012-ому підприємців опанувала жага діяльності. До того ж така бурхлива, що за один рік вони виграли в міськради всі суди, включаючи Вищий господарський (хто судився – той зрозуміє) і здобули землю в справедливій борні.
А тепер найцікавіше. Про творчий метод донецьких і київських суддів. Крапки над «і» розставив Господарський суд Донецької області (суддя Сковородіна О.М.). Усі наступні вердикт лише підтверджували. Тим паче, що представники міськради на суди не ходили: часу в них не було. Юридичною мовою: «неможливість участі в судовому засіданні у зв’язку з великою завантаженістю в інших судових процесах».
Так от. Суди знайшли головні дві причини, чому «Мегасервісу» треба віддати ділянку.
Перша – банальна. Закон з’явився у 2008-ому, землю хотіли ще в 2006-ому. А закон зворотньої сили немає. Вуаля.
Зате друга – хіт сезону. Донецький суд так зміг сформулювати свою головну думку, що тут би завили від заздрощів не тільки Маркес, а й Іонеско з Беккетом. Виявилось, що суд зовсім не зобов’язує міськраду віддавати землю в оренду. Він тільки змушує підписати документи на оренду.
Цитата: «предметом позовних вимог є визнання за Товариством саме права на оформлення документів для набуття в оренду земельної ділянки».
Тільки якщо хтось думає, що можна оформити документи, не віддавши ділянки, то для таких мудрагелів високий суд особливо наголосив: документи підписуються «шляхом укладання договору оренди з Донецькою міською радою в порядку, передбаченому Земельним кодексом України».
У результаті, якщо відмести всю юридичну казуїстику, виникла така ситуація: завжди в Україні землю роздавали сесії місцевих Рад. Чи через конкурс-аукціон, чи з суспільних потреб, чи через добре знайомство. У даному ж випадку – земля перейшла в приватні руки, а сесія ні сном, ні духом. І все згідно з чинним законодавством.
Мало того. Абсолютно ідентична схема пройшла в Донецьку з набагато ласішим шматком землі – 6,6 га в Донецькому ботанічному саду.
6,6 га в Донецькому ботанічному саду
Той самий «Мегасервіс» у 2004 році помітив, що ділянку можна забудувати спортивним комплексом на 3000 квадратних метрів. Теж звернувся, теж отримав дозвіл. Знову виготовив документи і не отримав відповіді міськради. Дочекався зміни законодавства, подав в суд. Магічним чином лотерея викинула його на суддю Сковородіну О.М. Причому розглядала вона позов у той самий день, що й першу справу. Виграв районний і апеляційний. Із тим самим авангардним формулюванням. Міськрада на суд не приходила.
Є тільки дві відмінності: рішення Вищого адмінсуду ще не опубліковане, і, либонь, з’явиться із дня на день. А крім того, «Мегасервіс» хотів 8.6 га, але в процесі підготовки документів ділянка всохлась до 6,6 га. Але теж нічогенький клаптик. Тим паче розташований він просто в серці Донецька – біля палацу Ріната Ахметова в ботанічному саду.
Резиденція Ріната Ахметова в Донецькому ботанічному саду, поряд з якою відсужує землю фірма “Мегасервіс”.
До речі, Донецька міськрада була настільки переконана в майбутньому торжестві правосуддя, що повторно дозволила «Мегасервісу» розробити проект землеустрою, навіть не очікуючи апеляційного суду.
Така покладистість слуг народу має своє пояснення. ТОВ «Мегасервіс» – це не безіменні хлопчики з пролетарських окраїн. Засновував компанію у 2003-ому Іван Шакуров – тепер керівник фірми «Укрсервіс», яка належить Борису Колесникову. Нагадаємо, що його брат – Юрій – є віце-президентом клубу «Донбас», що належить тому ж таки Коленсикову.
Читачам зі стажем прізвище юриста Івана Шакурова може згадатись у контексті історії з універмагом «Білий лебідь», через яку Борис Колесников якийсь час перебував у СІЗО.
«Білий лебідь» має причетність і до цієї історії. Нинішнім керівником «Мегасервісу» є Денис Олексійович Мерещенко. Людина з таким же ім’ям є директором мережі дитячих торгово-розважальних центрів «Пластилін». У Донецьку цей ДТРЦ займає цілий поверх «Білого лебедя». Та й хокейний клуб «Донбас» стверджує, що «Пластилін» «є одним з найвірніших друзів» клубу.
Так що у Рената Ахметова буде достойний сусід. Ну, а те що міський бюджет, провівши аукціон, міг би отримати значно більші кошти – так це якраз не основне.
Усе ж таки міська влада має дбати не лише про ниці потреби суспільства, як то м’ясо чи відремонтовані дороги, а й про творчий розвиток ввірених їй громадян. І те, що Судовий реєстр України поповнився таким прекрасним прикладом літератури – дорого вартує. До Маркеса, може, і не дотягнули, але принаймні – до Подерв’янського.
Олексій Шалайський, Ірина Шарпінська, «Наші Гроші»