Руслана на Донбасі виконає роль пересувного стадіону
У кожної країни – свій теракт. У кожного міста – своє «Челсі». У Донецька – «Шахтар» і постійнодіюча «Донбас-арена», у луганських Ровеньках – одноразовий концерт Руслани на День шахтаря.
Головним спонсором концерту стане, зрозуміло, ДТЕК: після того, як державні шахти «Ровенькиантрациту» впали їй до ніг, мов встигла груша, компанія Рената Ахметова тепер зобов’язана піклуватись за тих, кого приручила.
Піклування, зрозуміло, полягає в класичному: хліб і видовища. І не було би жодних проблем з видовищами, якби зараз Ровеньками блукали ситі корови «із великим вименем» (с). Тільки не блукають. Хоча місцевий народ дуже на це сподівався. Перед державним конкурсом на «Ровенькиантрацит» місцева преса була просто таки завалена заказухами від ДТЕКу. Читаючи корпоративні новини, будь-хто міг утвердитись, що невдовзі в окремо взятому районі на Луганщині засяє капіталістично-соціальне сонце. Бюджет погрубшає, зарплати збільшаться, дороги відремонтуються, ну і як вінець – приїде Руслана. Поки що, однак, проблем немає тільки з останнім пунктом.
Кілька цитат з липневого засідання міськради Ровеньок:
1. По словам начальника финуправления Валентины Буркут, за полгода городская казна недополучила 8,9 млн грн.
2. Планы по соцпартнерству на 2012 года пока остаются планами… Была договоренность, что в текущем году ДТЭК поможет городу на сумму 5 млн грн… Пока это повисло в воздухе.
3. Принудительный вывод вспомогательных производств из состава «ДТЭК Ровенькиантрацит» в частные фирмы, что противоречит условиям концессионного договора и вызывает социальное напряжение в городе.
Чому знизились податкові надходження ДТЕКу в міський бюджет – аналізувати не будемо: не наша компетенція. Зафіксуємо лише факт: 5 млн обіцяли, але ще не дали, а 9 млн – уже щезло. Ну, і те, що не виконується «концесійний договір» з державою – теж нічого нестандартного. Було би дивно, якби сталось навпаки. Фраза – «господа концессионеры» – ще з часів «12 стільців» була достатньо однозначною.
Але Бог з ним – з бюджетом. ВВП, як казав один економіст – на хліб не намажеш. Тільки-от багато шахтарів відчули переваги «державно-приватного партнерства» і на власній шкурі.
Цитата:
Она зачитала письмо от шахтеров, которым Фонд социального страхования от несчастных случаев на производстве отказал в принятии акта расследования причин возникновения хронического профессионального заболевания. Как поясняет юрист фонда, «ДТЭК Ровенькиантрацит» не является правопреемником ГП «Ровенькиантрацит» по неимущественным обязательствам. Поэтому представитель «ДТЭК Ровенькиантрацит» не правомочен подписывать такие акты.… Регрессники, по сути, лишены права на регрессные выплаты.
Людськими словами: шахтар, відпрацював своє життя на державній шахті. Отримав професійну хворобу. А тепер держава відмовляється йому платити через те, що тепер шахта – в оренді у приватної структури. І…. увага: немає кому підписати папірець! Так що можете бути вільними. Чекайте Дня шахтаря – він вже скоро. Там і розслабитесь.
P.S. Саме в ці дні випадково натрапив на колись видану книгу «Свобода і терор у Донбасі». Японського історика Гіроакі Куромія. Одна фраза:
«Шахтарів з Великої Британії, які відвідали Донбас у 1929 р., вразив контраст між грандіозними театрами та монументами і бідними оселями робітників.
Вони прямо запитали в радянського чиновника, – чому вони витрачають величезні кошти на будівництво театрів, дозволяючи робітникам жити в такій тісняві, в хижах, на що той відповів: «Якщо ми забезпечимо робітникам комфорт, вони відмовляться боротись чи брати активну участь у політиці».
Блог від: Олексій Шалайський