Як Табачник боровся з корупцією
Стерпіти, що 70-80 мільйонів гривень проходить повз нього в кишені динозаврів освітянського руху – він, безумовно, не міг. Міністр взявся до справи із притаманними йому запалом і безкомпромісністю. І буквально за кілька місяців зробив те, що не вдавалось його попередникам.
У серпні минулого року урядовий уповноважений із питань дерегуляції Михайло Бродський виступив із рішучою підтримкою міністра освіти Дмитра Табачника. Інтернет-ЗМІ зарясніли заголовками: «Бродський: Табачник зламав корупційну схему», «Міністр освіти повертає в бюджет 80 мільйонів гривень» і так далі.
Оскільки в голові пересічного українця слова «Табачник» і «корупція» сполучаються, як правило, у кардинально інші мовні структури, то заява Бродського багатьом розірвала мозок.
Тим часом виявилось, що урядовець був правий. Ішлося про схему, яка існує в Україні вже сьомий рік, і на яку не здіймав руки жоден міністр освіти. Свого часу про неї писалось достатньо багато, відтак відтворимо лише її суть.
У 2003 році Міносвіти своїм наказом, а в 2004 Кабмін – постановою за прем’єра Януковича та міністра освіти Кременя – створили інформаційну систему «Освіта», у якій зберігались дані про всіх студентів. Відповідно, друк студквитків і дипломів проходив згідно із цими даними.
Несподівано виявилось, що вся ця система є запатентована кількома приватними особами, і фактично є їхньою власністю. Відтак міністерство було приречене щороку замовляти друк дипломів у підприємства, що було створене цими «винахідниками». Зрозуміло – за монопольними цінами. Минулого року, скажімо, ця сума склала 82 мільйони гривень.
Принагідно зауважимо, що щасливими власниками прибуткових патентів стали п’ятеро освітян-високопосадовців, найвідоміший з яких – екс-міністр і ректор КПІ Михайло Згуровський, а їхня фірма – «НДІ прикладних інформаційних технологій« – на диво нагадувала назву міністерського держпідприємства – «Державний центр прикладних інформаційних технологій».
Так би воно тривало й далі, якби міністром не став Дмитро Табачник.
Стерпіти, що 70-80 мільйонів гривень проходить повз нього в кишені динозаврів освітянського руху – він, безумовно, не міг. Міністр взявся до справи із притаманними йому запалом і безкомпромісністю. І буквально за кілька місяців зробив те, що не вдавалось його попередникам.
13 липня 2011 року схему зламали.
Цього дня уряд прийняв ініційовану Табачником постанову №752 «Про створення Єдиної державної електронної бази з питань освіти«. Урядовий документ ліквідовував з 1 січня 2012 року систему «Освіта», створюючи на її місці більш потужну інформаційну базу, де дані з «Освіти» мали займати лише один із сегментів.
Для створення й адміністрування новотвору було засноване держпідприємство «Інфоресурс». На перехід на нову систему передбачалось витратити півроку й 45 мільйонів гривень. Приватне підприємство «НДІ прикладних інформаційних технологій» відтепер могло бавитись своєю патентованою базою як коником без ноги.
Зрозуміло, що така державницька позиція Дмитра Табачника дещо збентежила спостерігачів, які одразу почали шукати відповідь на вічне: «Кому вигідно?»
Сходились, як правило, на двох версіях.
1. Версія тактична. Гроші, які віднині мали би потрапляти до держпідприємства, згодом могли бути з нього виведені через стандартну процедуру закупівель.
Маємо на увазі, коли товар купується за цінами, значно вищими від ринкових. Подібні історії нараховуються сотнями. Щоправда, у такому разі принаймні половина надходжень однаково залишається на державних рахунках.
2. Версія стратегічна. Одразу після виходу постанови в інтернет-ЗМІ з’явились пророцтва про те, що невдовзі ДП «Інфоресурс» буде непомітно змінене на ТОВ «Інфоресурс».
Тобто станеться така ж підміна, як колись місце державного «ПІТ» зайняв приватний однофамілець. Особливо наголошувалось, що ТОВ «Інфоресурс» уже свого часу існував, а причетність до нього мав брат Табачника – Михайло.
Є, звичайно, і третя гіпотеза – дії нового міністра були підпорядковані винятково бажанню поповнити державну скарбницю. Але це вже на любителя…
У кожному випадку, чим би не керувався Дмитро Табачник, його дії викликали різку реакцію Михайла Згуровського. У серпні Михайло Бродський оприлюднив скани листів Згуровського до Азарова й відповідь Табачника. Ну, і, щоб двічі не вставати, урядовий уповноважений одразу опублікував витяг із держреєстру з даними, кому належить «НДІ прикладних інформаційних технологій».
Лист ректора політехніки до прем’єра передбачувано вийшов розпачливим: «Систему буде знищено, у 2012-ому дипломів не буде, треба терміново все повертати назад».
Відповідь міністра освіти на доручення Азарова була насичена зовсім іншими емоціями. Читаючи сухі рядки, фізично відчуваєш задоволення автора. Наприклад: «Власником засобів ІВС «Освіта»… є Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій Кібернетичного центру Національної академії наук України. Слід зазначити, що… була створена юридична особа майже з аналогічною назвою ЗАТ «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій», про що добре відомо одному з її засновників академіку Згуровському М.З.»
Ну, і далі – за списком: тепер базою володітиме держава, гроші намарно викидатись не будуть, постанова прийнята, назад вороття нема, усім – привіт.
Добре слово підкріпилось пістолетом.
За дивним збігом обставин у Михайла Згуровського виникли проблеми на основному місці роботи. 1 листопада закінчився його ректорський контракт. Міносвіти ж з якогось дива почало затягувати з новим конкурсом, а відповідно – із призначенням Згуровського виконуючим обов’язків. Це, нагадаємо, викликало хвилю публікацій, походи студентів, заяви політиків etc. Табачника не проймало ніщо.
Наближався день «Х» – 1 січня 2012 року.
Здавалось, ще трохи, і всі опоненти Табачника будуть приречені вклонитись перед державотворчими кроками міністра. Не склалося.
1 березня цього року новостворене ДП «Інфоресурс» уклало угоду із ПрАТ (колишнє ЗАТ) «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій» на послуги з виготовлення 2,27 мільйонів екземплярів документів про освіту державного зразка для забезпечення випускників 2012 року. Вартість угоди склала 77,3 мільйонів гривень.
Ще раз. Іншими словами.
Міносвіти проігнорувало вимоги постанови кабміну №752 і указу президента 2010 року №926 – і не внесло в нову базу дані системи «Освіта», повністю залишивши схему друкування дипломів у приватної структури.
Додайте до цього, що перед Новим роком нарешті був оголошений багатостраждальний конкурс у КПІ, а Михайло Згуровський став не лише в.о. ректора, а й очолив комісію, що готує новий законопроект про освіту – і мозок попросить пояснень.
Як люблять говорити слідчі: «Так що там сталось у проміжку між 18.00 і 18.45?»
Гіпотез стосовно того, «що сталось», навіть придумати можна небагато. Як варіант:
– Табачникові пояснили, що не варто рухати заслужених працівників освіти;
– клерки просто не встигли створити нову систему й перенести до неї дані;
– міністр освіти змінив гнів на милість, давши опонентам відхекатись.
Усі ці гіпотези мали би право не життя, якби не прийнята постанова №752.
Річ у тім, що вона не тільки зобов’язала міносвіти створити нову систему, а й ліквідувала засадничу постанову кабміну 2004 року, яка регулювала створення «Освіти».
Відповідно, якщо минулого року міністерство, пояснюючи необхідність закупівлі дипломів в одного учасника, посилалась на нині ліквідовану постанову №841 , то цього року довелось викручуватись.
На щастя для чиновників, чинним залишився наказ міносвіти №811 від 10 грудня 2003 року, який регулював видачу дипломів, і в якому згадувалась «Освіта».
На нього й послались.
Із класичним формулюванням: «Закупівлю необхідно провести терміново в зв’язку з неможливістю припинення процесу виготовлення документів про освіту та для уникнення зриву випускної кампанії».
А тепер, вертаючись до того, що ж сталось з «18.00 до 18.45».
Наприкінці року сталася подія, яка може пояснити кардинальну зміну позиції міносвіти і її очільника: в Україні прийняли бюджет-2012. І цей документ уперше поправ у правах держпідприємства при відомствах.
Пошлемося на інтерв’ю того самого Михайла Бродського:
«Багато років наша держава вела війну з … тією корупційною схемою, коли державне міністерство або відомство створює підприємство, що надає держпослуги, плата за які надходить на рахунок цього підприємства, а не до бюджету. І витрачає держпідприємство гроші без бюджетного контролю, як йому заманеться… Це основна корупційна схема в державі.
Рішення визріло таке: якщо не виходить забрати в держпідприємств видачу дозволів, то треба позбавити чиновників контролю над грошима цих держпідприємств!.. Усі гроші держпідприємств мають прямо йти до бюджету … Згідно із законом про держбюджет на 2012 рік, з 1 січня всі гроші за адмінпослуги перераховуються до бюджету».
Тобто.
Цього року гроші, які «приміністерські підприємства» заробляють на державних послугах, потраплятимуть просто в казначейство. Розчиняючись у загальному казані. Кажуть, до речі, такі зміни вже спричинили масовий відтік кадрів із цих підприємств: кому хочеться жити на одну зарплату?
Зрозуміло, що ці самі правила стосуються й «Інфоресурсу». І кровно ним зароблене пішло би не на купівлю, скажімо, пластикових вікон для офісів Міносвіти, а на будівництво «Альткомом» чергової дороги. А навіщо Табачнику допомагати «Альткому»?
Будучи відомим істориком, міністр, безумовно, не міг не згадати аксіомне: «Краще поганий мир, ніж хороша війна». Політехнікам цей девіз теж, либонь, припав до вподоби.
Отож взаємні напади припинились. «НДІ прикладних інформаційних технологій» продовжив свій специфічний бізнес.
Єдиною ж візуальною ознакою якихось змін у його підприємницькій діяльності стали чергові збори власників. В інформаційній базі даних ДКЦПФР з’явилось повідомлення, що 11 лютого повинні були відбутись збори акціонерів «НДІ прикладних інформаційних технологій», на якому в тому числі мало вирішуватись питання нерозподіленого прибутку в розмірі 21,52 мільйона гривень.
Тобто засновникам стала потрібна для чогось велика кількість готівки.
P.S. Ми звернулись до Міністерства освіти з проханням прокоментувати ситуацію, що склалась із створенням нової бази і друкуванням дипломів. Питань було два:
1. Що завадило міністерству створити нову освітню базу у визначений урядом строк?
2. Коли міністерство передбачає перейти на нову систему друкування дипломів без участі приватних структур?
Відповідь прийшла вчасно і виявилась цілком зрозумілою. Якщо відкинути наліт бюрократичної лексики, то Міносвіти повідомило, що:
1. База ще не створена, бо «поступово формується»;
2. Друкувати дипломи буде приватний «НДІ ПІТ», бо має права на «Освіту». І скільки років – невідомо.
Якщо комусь з Кабміну відповідь потрібна для архіву, то ось вона:
Олексій Шалайський, Юрій Ніколов, вперше опубліковано в «Українській правді»