Як в Цюрупинську на Азарова поклали
30.01.2012   //  

Микола Янович Азаров може, безумовно, думати, що він прем’єр-міністр всієї України. Аж поки не заїде в Цюрупинськ. Там його навіть не впізнають. Якщо, звичайно, перед приїздом біг-борд з підписом не повісять.

Річ у тому, що на підходах до цього міста закінчується «вертикаль влади». Ще з часів Махна так повелось. Микола Янович може видавати розпорядження, кричати, лаятись джерельною українською мовою – нічого не допоможе. Бо він тут фантом.

Зайвий раз Цюрупинськ показав прем’єру «хто є ху» місяць тому. Коли Азарову було важко, коли його робоче місце оточили озвірілі «чорнобильці-афганці», звернувся прем’єр до регіонів: «Заткніть ті протести грішми! Купіть їм квартири!». І навіть Кабмін зібрав, і фінансування відкрив. Усі регіони відгукнулись, квартири купили, прозвітували. Тільки Цюрупинськ на це діло забив.

Мало того. Владарі херсонських степів вирішили не тільки квартир афганцям не купувати, а ще й зробити це з садомазохістським ухилом. Щоби Львів зі своїм Захером вкляк із заздрості.

У той час, як всі регіони», зважаючи на брак часу, швиденько провели «закупівлю в одного учасника», цюрупинці тільки починали прелюдію. Описано це в кількох ЗМІ, найповніше, видається, тут.

Отож, чоловік, який замінює в Цюрупинську прем’єра – голова тендерного комітету мерії – Олександр Мандра – викликав родину афганця, на квартиру якого прийшли гроші, і сказав шукати житло. А як знайде, то тоді на цю квартиру проведуть тендер(!). Афганець знайшов за чотири дні. Продавець, правда, попросив гарантійний папір, що мерія купить цю квартиру. Мерія відмовилась, і послала шукати інше помешкання.

Сім’я афганця знову знайшла, віддала вже свій власний завдаток в $ 300. Місцевий прем’єр Мандра повідомив, що треба рішення сесії. Ми не дуже розуміємо, навіщо потрібна сесія – в інших регіонах обходяться без неї, але Бог його знає, як там живуть по цюрупинських законах.

Сесія щось благословила, але мер не міг підписати, бо кудись подівся юрист міськвиконкому, потім щез і сам мер, потім виникли проблеми з нотаріусом, потім – з рахунком, потім – з відсутністю деяких документів, потім з казначейством… Нарешті – 30 грудня, кінець бюджетного року, гроші згоріли, вуаля…

А найпікантніше в цій історії те, що начальник відділу фінансів мерії Олександр Мандра взагалі не мав намір купувати якихось квартир. У чому він щиросердно зізнався журналістам. За його словами, нормальний тендер вони не встигали провести, а «закупівлю в одного учасника», як зробили всі інші нормальні люди – не хотів. Точніше так: спершу вони оголосили тендер ( розуміючи, що не встигнуть ніяк), потім змінили на «одного учасника» ( коли час вже вийшов і для цієї процедури). Коротше, лиш би не купити. Навіщо?

Тому що: « В случае с Гондаром мы пошли по пути предусмотренной законом процедуры закупки у одного исполнителя. Её возможно осуществить за месяц. Но она не столь прозрачна, как открытые торги, поэтому у прокуратуры всегда может возникнуть вопрос: по какой причине выбран тот или иной продавец? Нет ли в этом чьей-либо личной заинтересованности? Кстати, админштрафы за нарушение тендерной процедуры исчисляются тысячами гривен.».

Взагалі, Мандра наговорив багато цікавого у своє виправдання, чим привідкрив очі на те, як відрізняється українське законодавство від цюрупинського. Наприклад: «Кстати, по закону мы не можем подыскивать квартиру, а лишь обязаны объявить о желании её приобрести. Откликнулись продавцы – хорошо, не откликнулись – торги объявляют несостоявшимися. По сути, дав возможность супруге инвалида самой подыскать наиболее приемлемый для него вариант, мы пошли им навстречу».

Те, що маса тендерних комітетів України обдзвонюють потенційних продавців, запрошуючи на тендер – місцеву мерію не хвилює. То ж десь там, в Україні… Ну, а фразу «ми не маємо права шукати, тому шукала сім’я афганця» можуть пояснити хіба що психоаналітики. Навіть не дуже високого класу.

Принагідно нехай розтлумачать ще й те, що сподвигло місцевих можновладців викликати сім’ю афганця, обіцяти квартиру, наперед знаючи, що ніхто нічого купувати не збирається.

Здається тут, все-таки без садо-мазо пояснень не обійтись. Хоча, зрештою, такий тренд цілком зрозумілий: місто розвивається за своїми законами, закрите суспільство, все тільки між своїми, притоку свіжої крові нема. Вироджується…

Блог від: Олексій Шалайський