Показуха Азарова
Шість історій про те, як розрізаючи стрічки на новобудовах, можна виглядати не серйозним прем’єр-міністром, а клоуном, корупціонером, і, навіть, трунарем.
За останній рік Микола Янович встиг кілька разів потрапити на телеекрани у якості весільного генерала з ножицями і червоною стрічкою. Інколи це викликало сміх, іноді роздратування, іноді сум.
Всередині грудня він вшосте(!) за півтора року відкрив сумнозвісний «міст Кирпи» в Києві. Цього разу – прямий рух по проспекту Григоренка, щоб до Дарницького мосту можна було їхати напряму з Харківського масиву, оминаючи вузькі вулиці. А до цього з вересня 2010 року, він ще п’ять разів був присутнім на відкритті різних частин мосту: початок залізничного руху, початок автомобільного руху, відкриття автомобільного руху в обох напрямках, відкриття автомобільного заїзду на міст на правій стороні Дніпра з боку моста Патона, відкриття з’їду на правому березі в сторону Конча-Заспи.
Ви думаєте це кінець? Ага.. Відкриваючи міст вшосте, Микола Янович запланував сьомий «пазітівчик»: «Я ставлю вам завдання до травня забезпечити прямий проїзд до Дарницького вокзалу», – сказав голова уряду будівельникам. Можна не сумніватись, особисто перевірить. І зніме все на мобілку, щоб вивісити в фейсбуці.
Отак воно було в грудні. А вже в середині січня вийшло ще більш некрасиво. Тобто на телеекранах урочисте відкриття дороги на Ірпінь під Києвом виглядало красиво. А от на фотографіях автомобілістів, які після особистого оголошення голови уряду спробували того ж дня проїхати трасою, це виглядало по-хамськи.
Причому Азаров відразу в фейсбуці повідомив про проблеми. Мовляв, трасу відкрили, але силову лінію електропередач перенести не встигли, тому великогабаритні вантажівки вирішили не пускати до повного припинення робіт. А іншим – нібито можна. Для відсікання завеликих машин нібито встановили габаритні рамки. Ага, рамки… Бетонні блоки на дорозі і даішників, які штрафували всіх, хто намагався ці блоки об’їхати по обочині.
А ще один нюанс у тому, що в вересні на будівництво окремих ділянок дороги розіпхали 130 мільйонів гривень, з яких 117 млн грн. отримало ВАТ «Уманьавтодор» – приватна фірма Бахтіяра Сапаєва, який ще рік тому очолював цілком державну компанію «Автомобільні дороги України». Цю фірму обрали тому, що на думку Служби автомобільних доріг у Київській області, лише вона могла «якісно та в стислі терміни виконати роботи з будівництва дороги», а саме в 2011 році…
А ось ще один приклад того, що не варто вірити очам своїм, коли Микола Азаров щось нібито відкрив.
Мова йде про Центр ядерних технологій на території Київської онколікарні. На цей довгобуд вже давно молились хворі на рак, однак грошей постійно бракувало. Аж ось прийшов уряд Азарова, і пішло-поїхало… Прем’єр-міністр в 2010 особисто двічі освячував відкриття центру – в липні і жовтні. Увесь гумор в тому, що після цих відкриттів, головний козир центру – циклотрон, який виробляє ізотопи, за допомогою яких і діагностують рак (це головне призначення на той час вже двічі відкритого центру) – так і не запрацював. Його запустили більш, ніж через рік після останнього явлення Азарова, всередині грудня 2011 року. Однак цього разу прем’єр чомусь не з’явився. Чи то соромно стало, чи вирішив не псувати карму лікарні…
А ось кому точно не зіпсувало карму присутність Миколи Яновича, так це власникам першого в Україні холодильного комплексу для плодовоягідної продукції, які в серпні 20111 року мали щастя разом з головою уряду розрізати червону стрічку в селі Василівка на Вінничині. Щастя в тому, що Азаров прямо на відкритті пообіцяв за рахунок бюджетних коштів здешевити зберігання продукції в холодильних комплексах, збудованих за новітніми технологіями. А якщо діло піде, то «роки через три-чотири такими холодильниками буде забудована уся Україна, як ми запланували з президентом», пообіцяв Микола Янович.
Отже, держава буде за наші гроші допомагати приватному бізнесу отримувати клієнтуру. Звісно, розвиток передових технологій – блага справа. Але є питання. Разом з Азаровим стрічку різав і світився на телеекранах Гачай Шафієв (на фото зліва), директор ТОВ «Агро-еталон» – фірми, що і звела комплекс, інвестувавши в нього протягом року 150 млн грн. Однак пан Шафієв лише на десять відсотків відповідає на питання, кому належить любий прем’єру і президенту бізнес. 90% статутного капіталу належить Ользі Собко-Нестерук, Ірині Смітюх та ще двум фірмам, які мають безпосереднє відношення до відомої компанії «Антарес» народного депутата від Партії регіонів Григорія Смітюха. Як ми вже писали, «Антаресу» належить будинок нинішнього штабу Партії регіонів на вул.Липська. Також депутат і його брат Василь Смітюх (прокурор Святошинського району) є співвласниками колективу забудовників «Південний» на 21-му кілометрі Столичного шосе. До складу співвласників «Південного» входить 51 чоловік, серед них син прем’єр-міністра Олексій Азаров.
Звичайно, можна сказати, що тут співпало. Просто успішні люди живуть в одній резервації подалі від очей простолюдинів та й потому. Можна сказати, що так співпало і про те, що інвестування 150 мільйонів почалось лише після призначення Азарова прем’єр-міністром. А зайвий раз натякати, що цей приватний бізнес отримав підтримку з держбюджету через невловимі прокуратурі зв’язки, це взагалі моветон. Як кажуть в Україні: так сталося…
Ось, ще один приклад приватно-державного партнерства. В липні 2011 року Микола Азаров, відкриваючи хлібопекарський комплекс «Кулиничівський» в Полтаві, заявив, що приклад цього підприємства свідчить про те, що приватний бізнес вміє на ринкових умовах домовлятися з владою задля реалізації таких проектів та підтримувати цінову стабільність на соціальні сорти хліба. І пообіцяв з боку уряду і надалі використовувати досвід приватного та державного партнерства. До речі, в Полтаві так намагилсь догодити Миколі Яновичу, який є формальним лідером Партії регіонів, що церемоніальну стріку виконали в корпоративно-партійному кольорі – блакитною, а не як зазвичай червоною.
Ми трохи пошукали, що в місцевих ЗМІ писали про власника корпорації «Кулинічі» – члена Партії регіонів Володимира Мисика, щоб зрозуміти, яким чином немісцевому підприємцю захопити ринок обласного центру. І знайшли розповідь екс-власника ВАТ «Полтавський хлібокомбінат» Василя Гаврилюка.
Отже за його словами, за два роки «більше 60 торгових точок компанії «Кулінічі» з’явилося в Полтаві на кращих місцях. Тоді як Полтавський хлібокомбінат більше 30 листів відправив міській і обласній владі. Ми отримували відписки, що, згідно із законом, – не можна», – відмітив колишній власник «Полтавського хлібокомбінату».
Він також поскаржився, що кілька разів їх примушували продати підприємство, давили, вимагали хабаря. «Ми боролися, але все таки довелося продати підприємство, щоб погасити заборгованість по зарплаті людям, щоб полтавчани були забезпечені хлібом», – підсумував Гаврилюк.
Ця жаліслива історія бізнесмена-невдахи, звичайно, не може претендувати на об’єктивну картину подій. Але ми акцентуємо увагу на ній, щоб хоч трохи врівноважити дисбаланс позитивчику про прем’єрські відкриття на ниві державно-приватного партнерства. Бо не може виглядати нормальною історія, коли одні бізнесмени за допомогою влади вбивають мережу реалізації конкурентів, а потім на викошеній галявині влаштовуються власний банкет.
І на останок про ще один дисбаланс. В червні Микола Янович відкрив 8-кілометровий об’їзд села Бабанка на Черкащині. Його три роки будували, аж поки не дочекались додаткових коштів 15 млн грн. на початку 2011 року (їх на тендері отримав вищезгаданий «Уманьавтодор», але це і справді співпадіння, ми нічого такого не тойго…).
Голова уряду як завжди перерізав червону стрічку, асфальт як завжди закінчили класти за дві хвилини до приїзду високопосадовця, прозвучали справедливі слова про покращення життя вже сьогодні, “на щастя й на долю” роздано подарунки. А й справді, автомобілістам на трасі Стрий—Кіровоград—Знамянка стало на одне гальмівне село менше. Але місцеві журналісти поговорили з мешканцями Бабанки. І знайшли тих, хто зітхнув з полегшенням (хати тріскались, страшно через дорогу було ходити), і тих, хто думав про майбутню смерть села.
– Траса піде в обхід, і село затихне. Люди могли хоч раз на рік зібрати овочів яких і винести продати на дорогу. А тепер хто нестиме його за село? Говорять, Азаров приїде. Хотіли піти до нього і розповісти, що п’ять років газ в село провести не можемо. Нас влада районна дуже образила. Колишній голова адміністрації Григоренко завірив: якщо в селі прокладемо труби, то за тиждень до села підведуть. Люди кредити брали, щоб газ провести. Витратили по 10 тисяч гривен. Вже дехто і повмирав, хто газу чекав, – сказала продавщиця місцевого магазину.
Ох, знала б вона, що тендер на будівництво газопровіду до Бабанівки та кількох інших сіл ще в березні 2010 року було відмінено через цинічне: «здійснення закупівлі перестало відповідати державним потребам через настання непередбачуваних об’єктивних обставин (дії непереборної сили)». Може в Черкаській облдержадміністрації вже тоді зрозуміли, що дорога такі пройде в обхід села, населеному пункту буде гаплик, тому нема чого боротись з непереборною силою?
І цікаво, чи здогадувався про такий нюанс Азаров? Бо він приїжджав відкривати щось добре, хороше, а насправді почав процедуру похоронів цілого населеного пункту. І знову, просто так співпало…
Юрій Ніколов, «Наші Гроші»