Пане Попов, у вас зайвого квиточка не буде?
Дізнавшись про те, що київська мерія забралась викупити у УЄФА понад півтори тисяч квитків на матчі Євро-2012 за три мільйони гривень, не відразу зміг сформувати своє ставлення до цього випадку.
З одного боку, мова йде про викуп квитків за квотою приймаючого міста. І мабуть так робиться в усьому світі.
З іншого боку, три мільйони гривень на це беруть в міському бюджеті. Тобто пересічні кияни оплатять похід на футбол свого градоначальника і його гостей (мова не за Черновецького, а за Попова, бо квитки викуповує управління КМДА). А своїх гостей Попов приймає по найвищому розряду – пригощає обідами по сто доларів, селить в готелях по три тисяч доларів за ніч.
Тож провів невелике дослідженні в стінах парламенту. Виявилось, що нардепи ще навіть не чухались з приводу єврофутбольних білетів. В найгіршому випадку всі опитані збираються дзвонити або Суркісу, або комусь з помічників Колесникова. Також всі опитані з радістю дізнались, що півтори тисячі квитків на київські матчі будуть в розпорядженні Попова. З радістю, бо це виявилось політичним питанням.
Всі знають, що градус ворожнечі між Суркісом і Колесніковим буває більшим чи меншим від точки кипіння, але ніколи не падає до кімнатної температури. Тому звертаючись до когось з них треба двічі подумати і лише один раз подзвонити.
А Попов представляє Банкову. Дехто вважає, що він навіть чихнути не може без дозволу голови Адміністрації президента Львочкіна і голови ДУСі Кравця. Які зі свого боку ніякі не друзі ні Колеснікову, ні Суркісу. Тож що може бути приємніше, коли на ринку зайвих квиточків з’являється третій конкурент? При цьому всі опитані нардепи на питання щодо доцільності викупу квитків за гроші міського бюджету лише здивовано зводили брові – а за які ще кошти проводити такі справи у стосунках з УЄФА? До того ж мова йде за вкрай дефіцитну річ. Безпосередньо українці можуть претендувати на кілька жалюгідних відсотків від всіх місць на стадіонах. Решта розповсюджується через інтернет по всьому світі по принципу лотереї. У більш-менш вільному продажі (так вважають опитані нардепи) є абонементи на кілька матчів, за якими окрім місця в VIP-ложі можна потрапити і на післяматчевий фуршет.
Поговоривши за все це з нардепами я перейшов до журналістського цеху. І знову натрапив на одностайність. Але протилежну. Жоден з опитаних також не піддав сумніву необхідність викупу квитків за бюджетні кошти, але ідею розвинули в такому напрямку: блатні друзі Попова/Льовочкіна/Кравця мають заплатити за квитки по номіналу, аби ці гроші повернулись в бюджет. Якщо ж неможливо юридично провести таку операцію, то можна роздати білети дітям, або комусь соціально не дуже захищеному.
У будь якому разі журналісти дійшли висновку: оплачувати похід на футбол коштом платників податків – аморально.
Тим більш, що за ці три мільйони можна було б купити 20 тисяч нормальних футбольних м’ячів. Хоча б одному вистачило для кожної школи України.
Тож ось вам, пане Попов, і ціна питання – або блатні володарі білетів йдуть подивитись на футбол, або дітвора отримує більше можливостей грати в футбол. Звичайно, вірний вибір в цій дилемі не гарантує квитка в рай, але це більше ніж нічого.
Блог від: Юрій Ніколов