НОВИНИ

22.10.2017
21.10.2017
20.10.2017
19.10.2017
Всі новини »

ТЕГИ

ДОКУМЕНТИ

Мінюст ховає в довгій шухляді скелета за чверть мільярда доларів

30 Травня 2011

Ось я і перевірив як працює новий закон про доступ до публічної інформації, який попередньо критикував. Як гадалось – так і сталось: чиновники, хоч тепер змушені відповідати оперативніше, але відповідають лише те, що хочуть.

Історія така.

Взимку дві фірми «Universal Trading & Investment Co., Inc.» та «Foundation Honesty International, Inc.» подали до Окружного судуштату Массачусетс (Бостон) позов до держави Україна, Міністерства юстиції та Генпрокуратури позови на суму $272 546 600.

8 лютого позовна заява приїхала до нашого Мінюсту. Через два тижні уряд призначив відомство Олександра Лавриновича «старшим розводящим» по цій темі. «Збирати раму» треба було швиденько. Оскільки відповідно до американських правил відповідачі мають всього 60 днів на відповідь. А якщо не вкластись в цей час, то американський «суд може винести рішення без участі української сторони, що може призвести до задоволення судом вимог Позивачів у повному обсязі». Цю загрозу передбачив сам Мінюст у обґрунтуванні закупівлі послуг адвокатів з фірми «Dewey & LeBoeuf LLP» (Нью-Йорк) за $495 тис. Тому 7 квітня Мінюст попросив американську Феміду продовжити термін відповіді до 6 червня. Бо неквапливість клерків Лавриновича і Клюєва (які погоджували закупівлю адвокатських послуг) призвела до того, що нью-йоркських адвокатів винайняли аж 17 травня.

Цим жестом Лавринович хоча б відвів від себе першу підозру, яка виникла з огляду на неквапливість Мінюсту: «Якщо у Лавриновича є всього 60 днів на відповідь, а адвокатів все немає, то може хтось хоче програти позов? Бо власників фірм-позивачів ніхто не знає, а чверть мільярда доларів будуть виплачуватись з держбюджету, а не з кишені Лавриновича…»

Коли перший переляк відійшов стало ще ясніше, що справа темна.

А з якого переляху хтось хоче витягнути з наших кишень таку купу грошей? Все-таки мова йде про те, що у разі поразки кожен українець – від немовлят до помираючих – заплатить по шість баксів.

Тож до Мінюсту було направлено запит:

– на якій стадії зараз знаходиться розгляд судової справи в Окружному суді штату Массачусетс?

– текст позову компаній «Universal Trading & Investment Co., Inc» та «Foundation Honesty International, Inc.»;

– текст рішення Міжвідомчої робочої групи для забезпечення захисту прав та інтересів держави у справі за позовом компанії «Universal Trading & Investment Co., Inc» (ЮТІКо) та «Foundation Honesty International, Inc.» проти Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та держави Україна від 23.03.2011.

Відповідь Мінюсту з прес-служби надійшла оперативно, як і передбачено новим законом про публічність інформації. Але інформативними в ній були лише два абзаци, як це і передбачено практикою виконання будь-яких законів в Україні.

«Станом на 17 травня 2011 року Міністерством юстиції здійснюються заходи щодо залучення юридичного радника та вивчення обґрунтованості заявлених Позивачем позовних вимог». «Інформація стосовно стратегії захисту інтересів української сторони  в зазначеній справі, надана Міністерством юстиції, буде тлумачитися як офіційна позиція держави в зазначеному спорі, може бути використана Позивачами та вплинути на результат судового розгляду справи».

Я розумію, що опублікування рішення Міжвідомчої групи може дійсно буде використано позивачами. Але чим може завадити опублікування тексту позову, який ці ж позивачі і писали?

А те, що справа зачепить купу впливових людей, – це безсумнівно. Оскільки фігуранти цієї історії намертво прив’язані до розборок з ЄЕСУ Лазаренко-Тимошенко.

Ще на початку 2000-х Олександр Турчинов у якості голови парламентської фракції БЮТ здійняв бучу щодо спадку американського в’язня Лазаренко.

Турчинов оприлюднив листи, які нібито написали Генпрокурор Михайло Потебенько та його заступник Микола Обіход американському громадянинові Юрію Ламберту, главі компанії «Universal Trading and Investment Co» (тій самій, що зараз впаяла позов Україні, Генпрокуратурі та Мінюсту). В листах мова йшла про те, що Генпрокуратура поступається на користь фірми UTICo правом вести розслідування щодо американської нерухомості, яка може належати Павлові Лазаренку, Петрові Киріченку та підконтрольним їм структурам. UTICo надається право доводити в Федеральному суді США факт протиправного володіння цією власністю, а в якості винагороди Генпрокуратура пропонує передати фірмі UTICo 12% усіх коштів, які вдасться повернути в Україну.

Тож чи не може бути так, що позов UTICo стосується саме 12-процентного відкату за повернення грошей? А чому б і не думати так, бо Мінюст не хоче показати тексту позову.

Якщо ця здогадка вірна, то це означає, що чверть мільярда становлять 12% від статків Лазаренко, повернутих Україні. А значить повернуто десь на $2,3 мільярди. Коли і кому? Незрозуміло. Хоча рівно рік тому Олександр Лавринович особисто повідомив про бажання повернути статки Лазаренко.

Звичайно, ця версія – плід абсолютно конспірологічної фантазії автора, замішаній на таємничості Мінюсту. Можливо, більш близька до дійсності інша версія, яка народилась після спілкування з бютівцями.

Співбесідник з оточення Юлії Тимошенко пригадав, що історія конфлікту з UTICo і Ламбертом почалась з розбором між самою Тимошенко і Лазаренко – формальним власником і неформальним бенефіціаром ЄЕСУ.

Нібито Юлія Володимирівна, яка мала оперативний контроль над діяльністю «Єдиних енергетичних систем України» замість того, щоб укласти черговий контракт з UTICo десь на 300 мільйонів доларів, уклала якийсь інший і вивела ці гроші на іншу – кіпрську фірму. Сенс оборудки в тому, що UTICo виконувало функцію так би мовити «гаманця» особисто Павла Івановича. А те, що не потрапило до гаманця може вважатись лише вкраденим. Тож Лазаренко і вирішив, що його зиц-директорка банально «зтирила» третину мільярда. З чого нібито і почались неприємності у Юлії Володимирівни. Пам’ятаєте, як з посади віце-прем’єра вона пішла в тюрму, з якої вийшла вже бідна як церковна миша: «Все забрав Кучма»…

Звичайно, в бідність рекламної агентки «Луї Вуїттона» ніхто не повірив. Хоча багато хто повірив в неможливість знайти персональний гаманець Юлії Володимирівни. То ж чому б не збити вкрадене з загальновідомої годівнички – держбюджету України, захищати який доручено чиновникам, що свято бережуть таємницю від людей, які саме і наповнюють бюджет.

Блог від: Юрій Ніколов

Ось я і перевірив як працює новий закон про доступ до публічної інформації, який попередньо критикував. Як гадалось – так і сталось: чиновники, хоч тепер змушені відповідати оперативніше, але відповідають лише те, що хочуть.

Історія така.

Взимку дві фірми «Universal Trading & Investment Co., Inc.» та «Foundation Honesty International, Inc.» подали до Окружного судуштату Массачусетс (Бостон) позов до держави Україна, Міністерства юстиції та Генпрокуратури позови на суму $272 546 600.

8 лютого позовна заява приїхала до нашого Мінюсту. Через два тижні уряд призначив відомство Олександра Лавриновича «старшим розводящим» по цій темі. «Збирати раму» треба було швиденько. Оскільки відповідно до американських правил відповідачі мають всього 60 днів на відповідь. А якщо не вкластись в цей час, то американський «суд може винести рішення без участі української сторони, що може призвести до задоволення судом вимог Позивачів у повному обсязі». Цю загрозу передбачив сам Мінюст у обґрунтуванні закупівлі послуг адвокатів з фірми «Dewey & LeBoeuf LLP» (Нью-Йорк) за $495 тис. Тому 7 квітня Мінюст попросив американську Феміду продовжити термін відповіді до 6 червня. Бо неквапливість клерків Лавриновича і Клюєва (які погоджували закупівлю адвокатських послуг) призвела до того, що нью-йоркських адвокатів винайняли аж 17 травня.

Цим жестом Лавринович хоча б відвів від себе першу підозру, яка виникла з огляду на неквапливість Мінюсту: «Якщо у Лавриновича є всього 60 днів на відповідь, а адвокатів все немає, то може хтось хоче програти позов? Бо власників фірм-позивачів ніхто не знає, а чверть мільярда доларів будуть виплачуватись з держбюджету, а не з кишені Лавриновича…»

Коли перший переляк відійшов стало ще ясніше, що справа темна.

А з якого переляху хтось хоче витягнути з наших кишень таку купу грошей? Все-таки мова йде про те, що у разі поразки кожен українець – від немовлят до помираючих – заплатить по шість баксів.

Тож до Мінюсту було направлено запит:

– на якій стадії зараз знаходиться розгляд судової справи в Окружному суді штату Массачусетс?

– текст позову компаній «Universal Trading & Investment Co., Inc» та «Foundation Honesty International, Inc.»;

– текст рішення Міжвідомчої робочої групи для забезпечення захисту прав та інтересів держави у справі за позовом компанії «Universal Trading & Investment Co., Inc» (ЮТІКо) та «Foundation Honesty International, Inc.» проти Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та держави Україна від 23.03.2011.

Відповідь Мінюсту з прес-служби надійшла оперативно, як і передбачено новим законом про публічність інформації. Але інформативними в ній були лише два абзаци, як це і передбачено практикою виконання будь-яких законів в Україні.

«Станом на 17 травня 2011 року Міністерством юстиції здійснюються заходи щодо залучення юридичного радника та вивчення обґрунтованості заявлених Позивачем позовних вимог». «Інформація стосовно стратегії захисту інтересів української сторони в зазначеній справі, надана Міністерством юстиції, буде тлумачитися як офіційна позиція держави в зазначеному спорі, може бути використана Позивачами та вплинути на результат судового розгляду справи».

Я розумію, що опублікування рішення Міжвідомчої групи може дійсно буде використано позивачами. Але чим може завадити опублікування тексту позову, який ці ж позивачі і писали?

А те, що справа зачепить купу впливових людей, – це безсумнівно. Оскільки фігуранти цієї історії намертво прив’язані до розборок з ЄЕСУ Лазаренко-Тимошенко.

Ще на початку 2000-х Олександр Турчинов у якості голови парламентської фракції БЮТ здійняв бучу щодо спадку американського в’язня Лазаренко.

Турчинов оприлюднив листи, які нібито написали Генпрокурор Михайло Потебенько та його заступник Микола Обіход американському громадянинові Юрію Ламберту, главі компанії «Universal Trading and Investment Co» (тій самій, що зараз впаяла позов Україні, Генпрокуратурі та Мінюсту). В листах мова йшла про те, що Генпрокуратура поступається на користь фірми UTICo правом вести розслідування щодо американської нерухомості, яка може належати Павлові Лазаренку, Петрові Киріченку та підконтрольним їм структурам. UTICo надається право доводити в Федеральному суді США факт протиправного володіння цією власністю, а в якості винагороди Генпрокуратура пропонує передати фірмі UTICo 12% усіх коштів, які вдасться повернути в Україну.

Тож чи не може бути так, що позов UTICo стосується саме 12-процентного відкату за повернення грошей? А чому б і не думати так, бо Мінюст не хоче показати тексту позову.

Якщо ця здогадка вірна, то це означає, що чверть мільярда становлять 12% від статків Лазаренко, повернутих Україні. А значить повернуто десь на $2,3 мільярди. Коли і кому? Незрозуміло. Хоча рівно рік тому Олександр Лавринович особисто повідомив про бажання повернути статки Лазаренко.

Звичайно, ця версія – плід абсолютно конспірологічної фантазії автора, замішаній на таємничості Мінюсту. Можливо, більш близька до дійсності інша версія, яка народилась після спілкування з бютівцями.

Співбесідник з оточення Юлії Тимошенко пригадав, що історія конфлікту з UTICo і Ламбертом почалась з розбором між самою Тимошенко і Лазаренко – формальним власником і неформальним бенефіціаром ЄЕСУ.

Нібито Юлія Володимирівна, яка мала оперативний контроль над діяльністю «Єдиних енергетичних систем України» замість того, щоб укласти черговий контракт з UTICo десь на 300 мільйонів доларів, уклала якийсь інший і вивела ці гроші на іншу – кіпрську фірму. Сенс оборудки в тому, що UTICo виконувало функцію так би мовити «гаманця» особисто Павла Івановича. А те, що не потрапило до гаманця може вважатись лише вкраденим. Тож Лазаренко і вирішив, що його зиц-директорка банально «зтирила» третину мільярда. З чого нібито і почались неприємності у Юлії Володимирівни. Пам’ятаєте, як з посади віце-прем’єра вона

Ось я і перевірив як працює новий закон про доступ до публічної інформації, який попередньо критикував. Як гадалось – так і сталось: чиновники, хоч тепер змушені відповідати оперативніше, але відповідають лише те, що хочуть.

Історія така.

Взимку дві фірми «Universal Trading & Investment Co., Inc.» та «Foundation Honesty International, Inc.» подали до Окружного судуштату Массачусетс (Бостон) позов до держави Україна, Міністерства юстиції та Генпрокуратури позови на суму $272 546 600.

8 лютого позовна заява приїхала до нашого Мінюсту. Через два тижні уряд призначив відомство Олександра Лавриновича «старшим розводящим» по цій темі. «Збирати раму» треба було швиденько. Оскільки відповідно до американських правил відповідачі мають всього 60 днів на відповідь. А якщо не вкластись в цей час, то американський «суд може винести рішення без участі української сторони, що може призвести до задоволення судом вимог Позивачів у повному обсязі». Цю загрозу передбачив сам Мінюст у обґрунтуванні закупівлі послуг адвокатів з фірми «Dewey & LeBoeuf LLP» (Нью-Йорк) за $495 тис. Тому 7 квітня Мінюст попросив американську Феміду продовжити термін відповіді до 6 червня. Бо неквапливість клерків Лавриновича і Клюєва (які погоджували закупівлю адвокатських послуг) призвела до того, що нью-йоркських адвокатів винайняли аж 17 травня.

Цим жестом Лавринович хоча б відвів від себе першу підозру, яка виникла з огляду на неквапливість Мінюсту: «Якщо у Лавриновича є всього 60 днів на відповідь, а адвокатів все немає, то може хтось хоче програти позов? Бо власників фірм-позивачів ніхто не знає, а чверть мільярда доларів будуть виплачуватись з держбюджету, а не з кишені Лавриновича…»

Коли перший переляк відійшов стало ще ясніше, що справа темна.

А з якого переляху хтось хоче витягнути з наших кишень таку купу грошей? Все-таки мова йде про те, що у разі поразки кожен українець – від немовлят до помираючих – заплатить по шість баксів.

Тож до Мінюсту було направлено запит:

– на якій стадії зараз знаходиться розгляд судової справи в Окружному суді штату Массачусетс?

– текст позову компаній «Universal Trading & Investment Co., Inc» та «Foundation Honesty International, Inc.»;

– текст рішення Міжвідомчої робочої групи для забезпечення захисту прав та інтересів держави у справі за позовом компанії «Universal Trading & Investment Co., Inc» (ЮТІКо) та «Foundation Honesty International, Inc.» проти Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та держави Україна від 23.03.2011.

Відповідь Мінюсту з прес-служби надійшла оперативно, як і передбачено новим законом про публічність інформації. Але інформативними в ній були лише два абзаци, як це і передбачено практикою виконання будь-яких законів в Україні.

«Станом на 17 травня 2011 року Міністерством юстиції здійснюються заходи щодо залучення юридичного радника та вивчення обґрунтованості заявлених Позивачем позовних вимог». «Інформація стосовно стратегії захисту інтересів української сторони  в зазначеній справі, надана Міністерством юстиції, буде тлумачитися як офіційна позиція держави в зазначеному спорі, може бути використана Позивачами та вплинути на результат судового розгляду справи».

Я розумію, що опублікування рішення Міжвідомчої групи може дійсно буде використано позивачами. Але чим може завадити опублікування тексту позову, який ці ж позивачі і писали?

А те, що справа зачепить купу впливових людей, – це безсумнівно. Оскільки фігуранти цієї історії намертво прив’язані до розборок з ЄЕСУ Лазаренко-Тимошенко.

Ще на початку 2000-х Олександр Турчинов у якості голови парламентської фракції БЮТ здійняв бучу щодо спадку американського в’язня Лазаренко.

Турчинов оприлюднив листи, які нібито написали Генпрокурор Михайло Потебенько та його заступник Микола Обіход американському громадянинові Юрію Ламберту, главі компанії «Universal Trading and Investment Co» (тій самій, що зараз впаяла позов Україні, Генпрокуратурі та Мінюсту). В листах мова йшла про те, що Генпрокуратура поступається на користь фірми UTICo правом вести розслідування щодо американської нерухомості, яка може належати Павлові Лазаренку, Петрові Киріченку та підконтрольним їм структурам. UTICo надається право доводити в Федеральному суді США факт протиправного володіння цією власністю, а в якості винагороди Генпрокуратура пропонує передати фірмі UTICo 12% усіх коштів, які вдасться повернути в Україну.

Тож чи не може бути так, що позов UTICo стосується саме 12-процентного відкату за повернення грошей? А чому б і не думати так, бо Мінюст не хоче показати тексту позову.

Якщо ця здогадка вірна, то це означає, що чверть мільярда становлять 12% від статків Лазаренко, повернутих Україні. А значить повернуто десь на $2,3 мільярди. Коли і кому? Незрозуміло. Хоча рівно рік тому Олександр Лавринович особисто повідомив про бажання повернути статки Лазаренко.

Звичайно, ця версія – плід абсолютно конспірологічної фантазії автора, замішаній на таємничості Мінюсту. Можливо, більш близька до дійсності інша версія, яка народилась після спілкування з бютівцями.

Співбесідник з оточення Юлії Тимошенко пригадав, що історія конфлікту з UTICo і Ламбертом почалась з розбором між самою Тимошенко і Лазаренко – формальним власником і неформальним бенефіціаром ЄЕСУ.

Нібито Юлія Володимирівна, яка мала оперативний контроль над діяльністю «Єдиних енергетичних систем України» замість того, щоб укласти черговий контракт з UTICo десь на 300 мільйонів доларів, уклала якийсь інший і вивела ці гроші на іншу – кіпрську фірму. Сенс оборудки в тому, що UTICo виконувало функцію так би мовити «гаманця» особисто Павла Івановича. А те, що не потрапило до гаманця може вважатись лише вкраденим. Тож Лазаренко і вирішив, що його зиц-директорка банально «зтирила» третину мільярда. З чого нібито і почались неприємності у Юлії Володимирівни. Пам’ятаєте, як з посади віце-прем’єра вона пішла в тюрму, з якої вийшла вже бідна як церковна миша: «Все забрав Кучма»…

Звичайно, в бідність рекламної агентки «Луї Вуїттона» ніхто не повірив. Хоча багато хто повірив в неможливість знайти персональний гаманець Юлії Володимирівни. То ж чому б не збити вкрадене з загальновідомої годівнички – держбюджету України, захищати який доручено чиновникам, що свято бережуть таємницю від людей, які саме і наповнюють бюджет.

Блог від: Юрій Ніколов

Ось я і перевірив як працює новий закон про доступ до публічної інформації, який попередньо критикував. Як гадалось – так і сталось: чиновники, хоч тепер змушені відповідати оперативніше, але відповідають лише те, що хочуть.

Історія така.

Взимку дві фірми «Universal Trading & Investment Co., Inc.» та «Foundation Honesty International, Inc.» подали до Окружного судуштату Массачусетс (Бостон) позов до держави Україна, Міністерства юстиції та Генпрокуратури позови на суму $272 546 600.

8 лютого позовна заява приїхала до нашого Мінюсту. Через два тижні уряд призначив відомство Олександра Лавриновича «старшим розводящим» по цій темі. «Збирати раму» треба було швиденько. Оскільки відповідно до американських правил відповідачі мають всього 60 днів на відповідь. А якщо не вкластись в цей час, то американський «суд може винести рішення без участі української сторони, що може призвести до задоволення судом вимог Позивачів у повному обсязі». Цю загрозу передбачив сам Мінюст у обґрунтуванні закупівлі послуг адвокатів з фірми «Dewey & LeBoeuf LLP» (Нью-Йорк) за $495 тис. Тому 7 квітня Мінюст попросив американську Феміду продовжити термін відповіді до 6 червня. Бо неквапливість клерків Лавриновича і Клюєва (які погоджували закупівлю адвокатських послуг) призвела до того, що нью-йоркських адвокатів винайняли аж 17 травня.

Цим жестом Лавринович хоча б відвів від себе першу підозру, яка виникла з огляду на неквапливість Мінюсту: «Якщо у Лавриновича є всього 60 днів на відповідь, а адвокатів все немає, то може хтось хоче програти позов? Бо власників фірм-позивачів ніхто не знає, а чверть мільярда доларів будуть виплачуватись з держбюджету, а не з кишені Лавриновича…»

Коли перший переляк відійшов стало ще ясніше, що справа темна.

А з якого переляху хтось хоче витягнути з наших кишень таку купу грошей? Все-таки мова йде про те, що у разі поразки кожен українець – від немовлят до помираючих – заплатить по шість баксів.

Тож до Мінюсту було направлено запит:

– на якій стадії зараз знаходиться розгляд судової справи в Окружному суді штату Массачусетс?

– текст позову компаній «Universal Trading & Investment Co., Inc» та «Foundation Honesty International, Inc.»;

– текст рішення Міжвідомчої робочої групи для забезпечення захисту прав та інтересів держави у справі за позовом компанії «Universal Trading & Investment Co., Inc» (ЮТІКо) та «Foundation Honesty International, Inc.» проти Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та держави Україна від 23.03.2011.

Відповідь Мінюсту з прес-служби надійшла оперативно, як і передбачено новим законом про публічність інформації. Але інформативними в ній були лише два абзаци, як це і передбачено практикою виконання будь-яких законів в Україні.

«Станом на 17 травня 2011 року Міністерством юстиції здійснюються заходи щодо залучення юридичного радника та вивчення обґрунтованості заявлених Позивачем позовних вимог». «Інформація стосовно стратегії захисту інтересів української сторони  в зазначеній справі, надана Міністерством юстиції, буде тлумачитися як офіційна позиція держави в зазначеному спорі, може бути використана Позивачами та вплинути на результат судового розгляду справи».

Я розумію, що опублікування рішення Міжвідомчої групи може дійсно буде використано позивачами. Але чим може завадити опублікування тексту позову, який ці ж позивачі і писали?

А те, що справа зачепить купу впливових людей, – це безсумнівно. Оскільки фігуранти цієї історії намертво прив’язані до розборок з ЄЕСУ Лазаренко-Тимошенко.

Ще на початку 2000-х Олександр Турчинов у якості голови парламентської фракції БЮТ здійняв бучу щодо спадку американського в’язня Лазаренко.

Турчинов оприлюднив листи, які нібито написали Генпрокурор Михайло Потебенько та його заступник Микола Обіход американському громадянинові Юрію Ламберту, главі компанії «Universal Trading and Investment Co» (тій самій, що зараз впаяла позов Україні, Генпрокуратурі та Мінюсту). В листах мова йшла про те, що Генпрокуратура поступається на користь фірми UTICo правом вести розслідування щодо американської нерухомості, яка може належати Павлові Лазаренку, Петрові Киріченку та підконтрольним їм структурам. UTICo надається право доводити в Федеральному суді США факт протиправного володіння цією власністю, а в якості винагороди Генпрокуратура пропонує передати фірмі UTICo 12% усіх коштів, які вдасться повернути в Україну.

Тож чи не може бути так, що позов UTICo стосується саме 12-процентного відкату за повернення грошей? А чому б і не думати так, бо Мінюст не хоче показати тексту позову.

Якщо ця здогадка вірна, то це означає, що чверть мільярда становлять 12% від статків Лазаренко, повернутих Україні. А значить повернуто десь на $2,3 мільярди. Коли і кому? Незрозуміло. Хоча рівно рік тому Олександр Лавринович особисто повідомив про бажання повернути статки Лазаренко.

Звичайно, ця версія – плід абсолютно конспірологічної фантазії автора, замішаній на таємничості Мінюсту. Можливо, більш близька до дійсності інша версія, яка народилась після спілкування з бютівцями.

Співбесідник з оточення Юлії Тимошенко пригадав, що історія конфлікту з UTICo і Ламбертом почалась з розбором між самою Тимошенко і Лазаренко – формальним власником і неформальним бенефіціаром ЄЕСУ.

Нібито Юлія Володимирівна, яка мала оперативний контроль над діяльністю «Єдиних енергетичних систем України» замість того, щоб укласти черговий контракт з UTICo десь на 300 мільйонів доларів, уклала якийсь інший і вивела ці гроші на іншу – кіпрську фірму. Сенс оборудки в тому, що UTICo виконувало функцію так би мовити «гаманця» особисто Павла Івановича. А те, що не потрапило до гаманця може вважатись лише вкраденим. Тож Лазаренко і вирішив, що його зиц-директорка банально «зтирила» третину мільярда. З чого нібито і почались неприємності у Юлії Володимирівни. Пам’ятаєте, як з посади віце-прем’єра вона пішла в тюрму, з якої вийшла вже бідна як церковна миша: «Все забрав Кучма»…

Звичайно, в бідність рекламної агентки «Луї Вуїттона» ніхто не повірив. Хоча багато хто повірив в неможливість знайти персональний гаманець Юлії Володимирівни. То ж чому б не збити вкрадене з загальновідомої годівнички – держбюджету України, захищати який доручено чиновникам, що свято бережуть таємницю від людей, які саме і наповнюють бюджет.

Блог від: Юрій Ніколов

пішла в тюрму, з якої вийшла вже бідна як церковна миша: «Все забрав Кучма»…

Звичайно, в бідність рекламної агентки «Луї Вуїттона» ніхто не повірив. Хоча багато хто повірив в неможливість знайти персональний гаманець Юлії Володимирівни. То ж чому б не збити вкрадене з загальновідомої годівнички – держбюджету України, захищати який доручено чиновникам, що свято бережуть таємницю від людей, які саме і наповнюють бюджет.

Блог від: Юрій Ніколов

ПОДІЛИТИСЯ В СОЦ. МЕРЕЖАХ

НАШІ ГРОШІ Друкувати Друкувати

Tеги |

НАШІ БЛОГИ

НОВИНИ РЕГІОНІВ

22.10.2017
20.10.2017
19.10.2017
18.10.2017
Всі новини »

ТЕГИ РЕГІОНІВ