Чорні гроші «єнакіївських»
17.01.2011   //  

Один з найсекретніших скелетів в шафі Януковича вийшов з тіні шалених 90-х. Рекордний тендер відбувся в контрольованій менеджерами Юрія Іванющенко вугільній галузі.

Останнім часом все більше говорять про інтеграцію до влади угрупування так званого Юри Єнакіївського. Зазвичай це прізвисько звучить в контексті «реанімації системи «смотрящих» від криміналу, які ділять грошові потоки на місцевому і центральному рівні», як про це говорить екс-голова МВС Юрій Луценко.

Проте Луценко категорично відмовляється від конкретики. Мовляв, цей авторитет зараз працює в Верховній Раді. А, чи є ця людина нардепом від Партії регіонів Юрієм Іванющенко, сказати не може.

Тим часом дослідження бізнес-зв’язків цього нардепа доводить, що зараз він знаходиться у надзвичайному авторитеті у Віктора Януковича. Обидва вони народились та загартували характер в Єнакієвому. Тож не дивно, що після сходження на президентський трон Януковича на єнакіївських вулицях почали регулярно перевертатись вантажівки з манною небесною. Тобто держбюджетними грошима.

Мільярд з тіньового вугілля

Наприкінці жовтня приватна фірма «Іолід» отримала майже мільярд від держпідприємства «Макіївугілля». За повідомленням «Вісника державних закупівель», між ними було укладено контракт, за яким приватна компанія має поставити державному шахтоуправлінню 1,2 мільйони тон вугілля, отримавши за це 865,2 мільйонів гривень.

В історії державних закупівель ще не було такого, щоб державне вугледобувне підприємство на відкритому тендері купувало у приватної структури понад мільйон тон вугілля. Це – близько 5% від річного видобутку енергетичного вугілля в державі.

Єдиний, хто дозволяв собі такі значні закупівлі державним коштом – то це Рінат Ахметов. Контрольоване олігархом державне «Дніпроенерго» уже більше року купує у ахметівського ДТЕК вугілля на мільярди. Однак тут принаймні зрозуміла логіка. А навіщо макіївським шахтарям видобуте кимось вугілля? Закопувати та видобувати знову?

Один із народних депутатів, який знається на вугільній темі, виклав свою думку щодо цієї історії. Однак про імперію Іванющенко погодився говорити лише на умовах анонімності.

«Єдина логічна версія, що може пояснити купівлю держпідприємством понад мільйона тон вугілля у приватної фірми, як на мене, знаходиться у тіні. Точніше в сфері тіньового видобутку вугілля», – пояснив депутат.

«В Україні щороку з’являється близько 3-4 мільйонів тон нелегального вугілля. Це те, що крадуть з державних шахт, а також добувають на так званих «копанках» – таких собі невеликих шахтах, яких влада та правоохоронці не бачать впритул, себто їх офіційно не існує».

«Не здивуюсь, якщо в випадку цієї закупівлі мова йде про легалізацію «тіньового» вугілля. Бо ціна, сплачена «Макіїввугіллям», більш-менш схожа на ринкову. Немає великого сенсу купувати вугілля по ціні, за якою його можеш продати сам, навару не буде. Але якщо директор держпідприємства змушений під тиском авторитетних підприємців та їх «даху» в Мінвуглепромі таким чином розпоряджатись державними коштами, тоді стає зрозуміло кому це вигідно», – вважає народний депутат.

Після дослідження великого ланцюжка з фірм, причетних до створення «Іоліду», врешті з’явилось прізвище Юрія Іванющенко. Більше того, вивчення його бізнес-імперії показало, що «силове» крило Партії регіонів, яке зазвичай асоціюється з Ахметовим, Клюєвим та Джарти, має ще одне надзвичайно потужне угрупування.

Хрещений батько вуглепрому

Засновниками ТОВ «Іолід» виявились ВАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Нові технології» (засноване британськими офшорами) та ТОВ «Фінансова компанія «Лідер».

Свого часу МВС встановило, що «ФК «Лідер» була створена племінником Іванющенка «задля придбання бази відпочинку «Орджонікідзе» в курортній зоні Святогорська». Базу відпочинку, що належала ДП «Орджонікідзевугілля» у 2004 році вдалось купити нібито на мільйон гривень дешевше, ніж вона коштувала.

Потім «ФК «Лідер» стало засновником десятків компаній з вугільної та інших сфер. А всього до імперії Іванющенко потрапляє понад сто фірм, пов’язаних між собою спільними директорами, адресами, засновниками.

В центрі павутиння знаходиться ТОВ «УГК-2000», почесним президентом якої на момент обрання до Верховної Ради у 2007 році був Юрій Іванющенко.

«Усі звикли вважати, що Рінат Ахметов є головним вугільним бароном України, – розповідає один із екс-співробітників Мінвуглепрому. – Однак насправді «єнакіївська» імперія абсолютна співрозмірна з ним. Бютівка Наталя Королевська після президентських виборів втратила будь-який вплив на вуглепром. Ахметов контролює сім крупних шахтоуправліннь – Свердлов, Ровеньки, Добропілля, Павлоград, Краснодон, а також Комсомолець Донбасу та ДВЕК».

«Ще кілька шахт належать окремим депутатам. Наприклад Тополов з «Єдиного центру» має вплив на «Білозерську». А все інше – це сфера впливу Іванющенка та його «молодшого» партнера Івана Аврамова. Можна сказати, що у грошовому еквіваленті «єнакіївці» контролюють вітчизняний вуглепром приблизно навпіл з Ахметовим. Тому вони подекуди навіть стають конкурентами», – додав колишній робітник Мінвуглепрому.

Прикладом може слугувати історія з великою шахтою «Краснолиманська». Кілька років тому офіційно повідомлялось про намір ахметовської компанії ДТЕК інвестувати в неї кошти заради майбутньої приватизації.

Натомість на шахті з’явилось ТОВ «Промислово-інвестиційна компанія «Краснолиманська». Серед його засновників те саме «УГК-2000» Іванющенка, та фірма, заснована жінкою директора шахти Зиновія Пастернака і його заступником Костянтином Кисельовим (один з керманичів підприємства, що минулого року підмінив Пастернака на директорському містку, коли тому довелось «тікати» з України на лікування після початку карного розслідування).

Тож, якщо Ахметов і отримав вплив на «Краснолиманську», то тільки разом з Іванющенком.

Більше того, нинішнє керівництво вуглепрому повністю складається з людей Іванющенка.

Міністр Юрій Ященко у 2005-2006 роках пересиджував «помаранчеву» владу у кріслі директора ЗАТ «Інститут інноваційних технологій в енергетиці та енергозбереженні», заснованому вищезгаданою «ФК «Лідер». Хоча в його офіційній біографії стверджується про керівництво державним підприємством зі схожою назвою.

Володимир Соколов – директор державного підприємства «Вугілля України», яке від імені міністерства контролює весь ринок вугілля, працював у фірмах «Луганськвуглепереробка» та «Луганськвуглезбут», що входять до «єнакіївського» павутиння. А ще раніше – працював на тому самому «Орджонікідзевугілля», яке позбулось бази відпочинку на користь структури Юри Єнакіївського.

І це на фоні того, що близький до Ахметова Сергій Тулуб, який очолював Мінвугілля у попередньому уряді Януковича, цього року отримав не надто почесне губернаторське відрядження до Черкас. Хоча й дуже розраховував на повернення до міністерства.

Ще одне цікаве відгалуження у ланцюжку фірм, заснованих ФК «Лідер», дає ТОВ «Луганська вугільна компанія» (ЛВК). Серед її співзасновників є фірми, які мають серед засновників луганського екс-нардепа Валентина Дзоня (ТОВ «Екологія-центр»), та… нинішнього голову Державної податкової інспекції Олександра Папаіку (ТОВ «ТПК «Енерго-інвест»).

За даними з «Вісника держзакупівель», за останні три роки ЛВК заключила угоди з держпідприємствами на збагачення вугілля не менше, ніж на 315 мільйони гривень. З них 124 мільйони гривень припало на угоду з ДП «Антрацит», укладену півроку тому.

Так співпало, що півроку тому державний банк «Родовід» перейшов під контроль «єнакіївських». Влітку головою правління банку став Юрій Райтбург, а його заступником – Дмитро Попов. Вони обоє прийшли з невеликого банку «ТК Кредит».

Цей банк заснований двома десятками фірм, серед яких є кілька компаній з імперії Іванющенка, наприклад ТОВ «Укргоскомп». А Попов крім того також фігурує директором у кількох компаніях з нашого ланцюжка. Тож не дивно, що поява нових розпорядників в державному банку призвела до того, що «Родовід» знову вимагає додаткових мільярдів державного рефінансування.

Однак це ще не все. Ще один стратегічний напрямок інтересів групи Іванющенка – це аграрний комплекс, керований його бізнес-партнером Миколою Присяжнюком. Про це у наступній публікації.

«Наші гроші»,  вперше опубліковано в «Українській правді»